кандидат економічних наук, доцент Мироненко М. Ю., Гнатовська Н. О. ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

УДК: 336.717.18

 

ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

кандидат економічних наук, доцент Мироненко М. Ю., здобувач освітнього ступеня «магістр» Гнатовська Н. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна, Вінниця

 

В даній статті обґрунтовано правове регулювання споживчого кредиту та забезпечення належного рівня захисту споживачів, розглянуто основні кредитні умови про надання споживчого кредитування та проведено аналіз чинного законодавства України щодо правомірності надання споживчих кредитів. Проаналізована нормативно-правова база щодо регулювання споживчого кредитування. Також розкрито потенціал розвитку споживчого кредитування, яке користується популярністю серед населення.

Ключові слова: споживчий кредит,кредитування, банківські послуги, кредитодавець,споживач, споживчі потреби.

 

Гнатовская Н.О. Правовые аспекты потребительского кредитования в Украине / Винницкий торгово-экономический институт КНТЭУ, Украина, г.Винница

Кандидат экономических наук, доцент Мироненко М. Ю., соискатель образовательного степени «магистр» Гнатовская Н. А. Винницкий торгово-экономический институт КНТЭУ, Украина, Винница.

В данной статье обоснованно правовая регуляция потребительского кредита и обеспечение надлежащего уровня защиты потребителей, рассмотрены основные кредитные условия о предоставлении потребительского кредитования и проведен анализ действующего законодательства Украины относительно правомерности предоставления потребительских кредитов. Проанализированная нормативно правовая база относительно регуляции потребительского кредитования. Также раскрыт потенциал развития потребительского кредитования, которое пользуется популярностью среди населения.

Ключевые слова: потребительский кредит, кредитование, банковские услуги, кредитор, потребитель, потребительские нужды.

 

Gnatovskaya N.O. The Legal aspects of the consumer crediting in Ukraine/ Vinnitsa trade and economic institute KNTEU, Ukraine, Vinnitsa.

PhD, associate professor of Mironenko M. U, Competitor educational degree "Master" Gnatovskaya N. A. Vinnitsa trade and economic institution KNTEU, Ukraine, Vinnitsa.

In this article grounded legal adjusting of consumer credit and providing of the proper level of defence of users, basic credit terms are considered about the grant of the consumer crediting and the analysis of current legislation of Ukraine is conducted in relation to legitimacy of grant of consumer credits. Analysed normatively legal base in relation to consumer lending regulation. Potential of development of the consumer crediting which uses popularity among a population is also exposed.

Key words: consumer credit, loans, banking, creditors, customers, consumer needs.

 

Вступ. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Споживчий кредит надається в національній грошовій одиниці на придбання товарів тривалого користування та послуг і передається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі будуть спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Кредитування споживчих потреб населення здійснюється банком при дотриманні принципів терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Державне регулювання споживчого кредитування полягає в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів та захисту прав споживачів.

Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем і споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом із нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту інформація про можливість надання його під час придбання продукції.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема:

- форми його забезпечення;

- тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий;

- орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання;

- строк, на який кредит може бути одержаний;

- варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

- можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

- необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка потрібна, ким вона здійснюється;

- податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

- переваги та недоліки пропонованих схем кредитування [1].

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену нормами зазначеного Закону. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються також положення Закону України "Про захист прав споживачів", про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

У разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених ст. 8 і 10 цього Закону, їх дія розповсюджується і на кредитодавця, що наддав йому споживчий кредит для придбання продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача [3].

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються також положення Закону України "Про захист прав споживачів", про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

- для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

- споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки [5].

Споживчий кредит є одним із найбезпечніших видів кредиту. Його оформлення регулюється з боку держави більш ретельно в порівнянні з іншими формами кредиту, регулювання охоплює процентні ставки, строк, доступність кредиту. Проте в останні роки споживчі кредити найчастіше надавалися в іноземній валюті, що спричинило цілу низку негативних наслідків для споживачів банківських послуг та спірних судових рішень.

Аналіз чинного законодавства України щодо правомірності надання споживчих кредитів в іноземній валюті дозволяє стверджувати, що укладення договорів споживчого кредиту в іноземній валюті є порушенням чинного законодавства взагалі і порушенням прав споживачів зокрема.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, "грошовою одиницею України є гривня", у зв’язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Це положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України (ЦК України), за якою "законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України", тобто гривня. Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України, "зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні".

Положення щодо обов’язковості використання валюти України міститься і в інших законодавчих актах України. За приписами статті 35 Закону України "Про національний банк України" "гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви для переказів". На сьогодні жодним законодавчим актом не передбачено можливість використання іноземної валюти або виконання зобов’язання в іноземній валюті між резидентами [1].

Важливим питанням у справах про захист прав споживачів банківських послуг з кредитування є визначення справедливих умов договору. У статті 3 ЦК України зазначається: "загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність". Вимога цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з повагою до прав та інтересів інших осіб, суспільної моралі тощо [3].

Закон України "Про захист прав споживачів" у цьому аспекті стає на захист позичальників – фізичних осіб. Згідно з п. 2 ст. 18 Законом України "Про захист прав споживачів", "умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача". Передумовою ефективного захисту є розкриття інформації. Відомості про умови кредитування мають бути чіткими, детальними, порівнянними, тоді споживач може зробити свідомий вибір. Тому одним із важливих об’єктів державного регулювання в споживчому кредитуванні є інформаційні правовідносини банків і споживачів та публічні зобов’язання банків перед потенційними клієнтами до та під час укладання договорів.

Варто зауважити, що вимоги законодавства України в частині розкриття інформації пе¬ред укладенням договору про споживчий кредит є доволі детальними, проте відомостей про застосування заходів впливу за їх порушення органами, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, немає. Відсутні також реальні компенсаційні механізми для споживачів, адже зазначені органи не мають права втручатися в правовідносини між споживачами й фінансовими установами, вимагати їх зміни чи припинення або звертатися до суду з такою вимогою.

Слід зазначити, що принципів захисту прав споживачів і розкриття інформації дотри¬мується лише невелика кількість фінансових установ. Головна проблема – відсутність інформації про ефективну (реальну) процентну ставку через поширену практику застосуван¬ня додаткових і прихованих комісій, платежів за супутні послуги. Необізнаність позичальника щодо рівня ефективної процентної ставки унеможливлює точний розрахунок фі¬нансових можливостей, відповідно збільшує ризики неповернення, що може негативно по¬значитися на вкладниках банку, який надає кредит.

Споживачі в разі порушення законодавства або договору з фінансовою установою можуть нести кримінальну й цивільну відповідальність. Кримінальна настає за надання заві¬домо неправдивої інформації банкам чи іншим кредиторам із метою одержання кредитів та за незаконні дії із заставленим майном (ст. 222, 388 Кримінального кодексу України. Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні кредиторові збитків, сплаті неустойки чи втраті застави. Застосування одного з цих заходів відповідальності чи їх комбінації визначається договором (договорами) з позичальником.

Разом із тим питання відповідальності фінансових установ за порушення прав споживачів у сфері споживчого кредитування в Україні належним чином не врегульоване. Фактично, в арсеналі споживача залишаються лише загальні засоби захисту, передбачені ЦКУ (сплата неустойки, відшкодування збитків). Спеціальних засобів захисту вітчизняне законодавство не передбачає: не встановлено ні адміністративної відповідальності, ні фінансових санкцій за порушення прав споживачів у сфері споживчого кредитування.

Висновки. За своєю сутністю, споживчий кредит є невиробничим кредитом, тобто він не призначений для отримання додаткового прибутку і надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під відсотки у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов’язаних з експлуатацією наданого кредиту. Ситуація зі споживчим кредитування потребує реформування, адже на сьогодні відсутні нормативно-правові акти для регулювання споживчого кредитування і захисту прав споживачів. Необхідним є створення законодавчого документу, що забезпечить повернення банків до справедливої конкуренції та надання повної інформації про умови кредитування.

 

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР: за станом на 06.10.2013 // Відо¬мості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III: за станом на 28.01.2014 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV: за станом на 04.07.2013 // Ві¬домості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III // Відо¬мості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – N 5–6. – Ст. 30.

5. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 30. – Ст. 379.

6. Про рекламу : Закон України від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 39. – Ст. 181.

 

References:

1. The Constitution of Ukraine of 28.06.1996 № 254k / 96-BP as of 10/06/2013 // Vido¬mosti Verkhovna Rada of Ukraine (BD). - 1996. - № 30. Art. 141.

2. Criminal Code of Ukraine of 05.04.2001 № 2341-III: As of 01/28/2014 // Supreme Council of Ukraine (BD). - 2001. - № 25-26. - Art. 131.

3. Civil Code of Ukraine of 16.01.2003. № 435-IV: as of 07/04/2013 // Vi¬domosti Verkhovna Rada of Ukraine (BD). - 2003. - № 40-44. - Art. 356.

4. On banks and banking activity: Law of Ukraine of 07.12.2000 p. № 2121-III // Vido¬mosti Verkhovna Rada of Ukraine (BD). - 2001. - N 5-6. - Art. 30.

5. Consumer Protection law of Ukraine of 12.05.1991 p. № 1023-XII // Bulletin of the Supreme Soviet of the USSR (BD). - 1991. - № 30. - Art. 379.

6. On Advertising: Law of Ukraine of 07.03.1996 p. № 270/96-VR // Supreme Council (BD). - 1996. - № 39. - Art. 181.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.