Прибора Р. І. СТАНОВИЩЕ І ПРАВА СТУДЕНТІВ БЕРЛІНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

УДК 378.091.212 (430.21) «…18»

 

СТАНОВИЩЕ І ПРАВА СТУДЕНТІВ БЕРЛІНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Прибора Р. І.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Україна, Кіровоград

 

У статті аналізується становище та права студентів Берлінського університету Фрідріха Вільгельма в першій половині ХІХ ст. На основі історико-педагогічних джерел простежено тенденції кількісних і якісних змін студентського корпусу, описано процедуру вступу до університету, охарактеризовані права та свободи Берлінських студентів у порівнянні з іноземними. Окрему увагу приділено передумовам і причинам виникнення студентських об’єднань, визначено їхні основні типи та особливості діяльності.

Ключові слова: історія університетської освіти, Німеччина, Берлінський університет Фрідріха Вільгельма, студентські корпорації, права студентів, академічна свобода.

 

Прибора Р. И. Положение и права студентов Берлинского университета в первой половине ХІХ в. / Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Украина, Кировоград

В статье анализируется положение и права студентов Берлинского университета Фридриха Вильгельма в первой половине ХІХ в. На основе историко-педагогических источников прослежены тенденции количественных и качественных изменений студенческого корпуса, описана процедура поступления в университет, охарактеризованны права и свободы Берлинских студентов в сравнении с иностранными. Отдельное внимание уделено предпосылкам и причинам возникновения студенческих объединений, определены их основные типы и особенности деятельности.

Ключевые слова: история университетского образования, Германия, Берлинский университет Фридриха Вильгельма, студенческие корпорации, права студентов, академическая свобода.

 

Prybora R. I. The state and rights of the University of Berlin students in the first half of the XIX century / Kirovograd State Teacher Training University named after Volodymyr Vynnychenko, Ukraine, Kirovograd

The article deals with the analysis of the state and rights the King Frederick William University of Berlin students in the first half of the XIX century. On the basis of the historico-pedagogical works the author traces the trends of quantity and quality changes in the student corps, describes the university entrance procedure, characterizes Berlin students’ rights and freedoms in comparison with those of foreign countries. Special attention is paid to the preconditions and reasons of establishing students’ corporations and their basic types and peculiarities are distinguished.

Key words: history of university education, Germany, the King Frederick William University of Berlin, students’ corporations, students’ rights, academic freedom.

 

Вступ. Заснування Берлінського університету у 1810 р. як нової моделі вищого навчального закладу на основі неогуманістичних принципів академічної свободи, запропонованих В. Гумбольдтом, відіграло важливу роль у процесі розвитку студентських самоврядних організацій та студентства вцілому. Вивчення історії становища і прав німецьких студентів на прикладі передового на той час Берлінського університету є актуальним в контексті вироблення сучасної вітчизняної політики щодо молоді.

Проблемам розвитку студентського середовища в ХІХ–ХХ ст. присвячені праці А. Іванова, В. Молчанова, І. Посохова, та інших. Створення і діяльність студентських організацій висвітлювалися у працях Н. Гончарової, М. Григор’євої, В. Мокляка. Водночас вивченню особливостей розвитку німецького студентства у першій половині ХІХ ст., яке певним чином визначило тенденції для учнів вищої школи зарубіжних країн, приділено недостатньо уваги.

Метою статті є аналіз особливостей розвитку студентського корпусу Берлінського університету у першій половині ХІХ ст.

Першого семестру 1810 р. в університеті всього було записано 256 студентів, на той час вільних слухачів ще не було, у 1830 р. кількість студентів складала 1937 та 550 вільних слухачів, у 1841 р. – 1677 студентів і 384 вільні слухачі. До 1870-х рр. кількість студентів варіювала від 1500 до 2000. Кількість студентів значно зросла, коли Берлін став столицею об’єднаної Німеччини. У 1880 р. в університеті нараховувалося 4107 студентів і 407 вільних слухачів, у 1887 р. – 8284 студенти (з них 402 – жінки) і вільних слухачів 1442 (з них 327 жінок), у зимовий семестр 1909 р. кількість студентів досягла 9242 (632 жінки) і кількість вільних слухачів 1098 (355 жінок). До дня сторічного ювілею у 1910 р. професор М. Ленц у своїй промові зазначав, що в університеті навчалося до 8000 студентів і 14000 вільних слухачів [1, c. 15].

Для вступу в університет вимагався атестат зрілості класичної гімназії з 9-річний курсом. Для філософського факультету для ознайомлення з курсами природознавства, математики і нових мов достатньо було диплому реальної гімназії. Молоді люди, які приймалися на філософський факультет, але не мали атестату зрілості не допускалися до державного екзамену. Науковий ступінь теж не можливо було отримати без державного іспиту [2, с. 9–10].

Студенти, записані на факультеті (імматрикуловані), перебували під його юридичним захистом, могли отримувати стипендії, брати участь у конкурсах на установлені премії за кращі твори з запропонованих тем [3, c. 111–112].

Процедура вступу до університету і відповідно до факультету була наступною. Спочатку майбутній студент заявляв правлінню університету про свій намір вступити до закладу, потім у назначений день відвідував ректора, який вносив його ім’я до матрикулярної книги і брав з нього обіцянку коритися всім законам і розпорядженням академічного керівництва. Імматрикуляція завершувалася взаємним потисканням рук за знак укладання договору. Після імматрикуляції вносилася вступна плата у розмірі 15–20 марок: оплачувалися публічні лекції, право користуватися бібліотекою і навчальними посібниками, право на безкоштовну медичну допомогу і ліки на випадок хвороби, право на відвідання королівських і приватних театрів за символічну суму.

Після вступу студент отримував своєрідний «студентський квиток» – особливу картку з прописаним у ній його ім’ям і прізвищем, яка була документом для засвідчення особи. У випадку, якщо його затримувала поліція чи адміністративні власті, молода людина пред’являла картку і переходила під юрисдикцію університетського керівництва.

Щодо соціального стану студентів, то варто зазначити, що більшість з них належали до середнього класу (55 %), з нижчого прошарку навчалося приблизно 0,1 % студентів, всі інші студенти належали до привілейованого прошарку населення .

За статистикою, яку наводить російський дослідник кінця ХІХ ст. В. Чуміков під час зарахування до факультетів великого значення набувала приналежність батьків до певної професії. Більше половини дітей усіх вищих чиновників вступали на юридичний факультет – приблизно 50 %; на медичний діти лікарів – 55,2 %, на богословський – 58 % дітей священнослужителів [2, с. 11].

Берлін був дорогим місцем для навчання. Для того, щоб прожити у ньому студенту протягом року потрібно було витратити від 1000 до 1500 марок. Студенти, які жили на 700 марок на рік, брали для навчання кредит на 6 років, по закінченню терміну, якщо вони знаходилися у скрутному становищі вони могли його продовжити [2, с. 13]. Полегшували доступ до університету безкоштовні обіди і стипендії, які призначалися найкращим студентам. Кошти на це відраховувало Міністерство, університет, общини та корпорації (найбільше), приватні благодійники.

За визначенням К. Кавеліна німецький студент, як і професор, як і будь-який німецький громадянин підпорядковувався загальним державним і поліцейським законам [4, c. 32].

Студент, як і кафедральний професор, не мав права і не міг втручатися у будь-які державні чи політичні справи, «это общее, неизменное правило, которое студенты знают твердо, которое глубоко вкоренено в огромном большинстве из них» [4, c. 33].

За нової організації навчання студент вважався вільною особою. Педагоги стверджували, що для людей у віці від 20 до 25 років (середній вік імматрикульованих студентів) неможливо встановити ні шкільного порядку навчання, ні шкільного порядку викладання [5, с. 53]

Студентська свобода мала не політичний, а науковий характер. Молода людина, що вступала в університет мала права університетського, академічного громадянства, які закінчувалися після 3–5-річного терміну (відповідно до факультету на якому він навчався). У разі відрахування, якщо була потреба у продовженні навчання, студент поновлювався у цих правах.

Упродовж всього університетського курсу студент був зобов’язувався слухати лекції з дисциплін. Факультетське керівництво обов’язково перевіряло чи записався студент на курси і вимагало письмове підтвердження професорів. Ті студенти, які не відвідували курси виключалися з університету.

Відвідування університетських лекцій було необхідною умовою для допуску до державної служби: до медичної практики, вступу в духовний сан чи заняття учительської посади. Кожна із посад надавалася бажаючим тільки після складання установлених екзаменів. Однак, щоб мати право допуску до такого екзамену, необхідно було надати свідоцтво про прослуханий курс університетських предметів, зазначених у розпорядженні уряду. Отже, опосередковано встановлювалися обов’язкові лекції (Zwangscollegia). Уряд нікого не примушував їх прослуховувати – ті, хто не хотів працювати за спеціальністю, могли навчатися чому і як завгодно [4, c. 66].

Свобода навчання в Німеччині мала чітко визначене значення і обмежувалася колом предметів і правом студента вчитися під керівництвом професорів, обираючи форму, яка їм найбільше подобалася.

Для того, щоб краще зрозуміти сутність свободи навчання порівняємо права французьких і німецьких студентів під час навчального процесу.

Французькі студенти повинні були чітко дотримуватися вивчення предметів за навчальним планом, в той час як німецькі – під час вступу отримували рекомендаційні настанови, в яких зазначалося, які предмети на яких курсах бажано вивчати. Але дотримуватися їх було не обов’язково. Німецькі студенти могли вільно обирати викладача на противагу французьким.

На відміну від французьких німецькі студенти були мобільними і навчалися переважно в кількох університетах.

Для французьких студентів складання екзаменів було обов’язковим. Якщо студент не складав екзамен з дисципліни, то не допускався до слухання інших курсів. У Німеччині екзаменували тільки студентів на богословських факультетах на вимогу єпископів, медичних факультетів зі спеціальних дисциплін та стипендіатів. Якщо екзамени і складалися то запитувався не матеріал прочитаного курсу, а матеріал предмету, оскільки читати його могли різні викладачі.

Окрім того, принципи академічної та наукової свободи, декларовані спочатку в університеті Берліна, а потім у решті німецьких університетів дозволяли німецьким студентам створювати корпоративні організації, у яких зароджувалися їх дружні відносини і формувалися суспільні погляди. Кожна із корпорацій мала свої структуру, статути і традиції.

Професор фізики Берлінського університету Г. Гельмгольц у своїй інавгураційній промові на посаду ректора 15 жовтня 1877 р., звертаючись до студентів, заявляв: «Ви, мої молоді друзі, отримали цю свободу німецьких студентів як дорогоцінний і благородний спадок попередніх поколінь. … Свобода обов’язково тягне за собою відповідальність. Вона такий же згубний дар для нестійких характером, як цінне надбання для сильних людей… Держава і нація більше виграють від тих, хто здатен користуватися свободою і з власного інтересу до наук, своїми силами і розумом уміють працювати і прагнути до вищих цілей» [6, с. 43].

Ректори Німецьких університетів, серед яких ректор Берлінського університету Беселер (Beseler), вважали існування студентських товариств не просто важливим, а й необхідним, оскільки вони виконували дисциплінарну функцію. Керівним складом університетів навіть був чітко визначений перелік переваг студентських корпорацій, які полягали у наступному:

1) керівництво повинно було впливати не на кожного окремого студента, а на голів студентських корпорацій, які в свою чергу слідкували за дисципліною членів організації;

2) легше було слідкувати за напрямком, стилем життя та родом занять студентів, якщо вони згруповані у корпорації. Найталановитіші і соціально активні студенти завжди входили до однієї з корпорацій;

3) в студентських корпораціях керувалися поняттям про гідність і честь, яке вносило в студентське життя моральний елемент, примушувало молодих людей наглядати один за одним, стримувало багатьох із них від ганебних вчинків, що могли принести безчестя гуртку чи загалом університету;

4) моральна відповідальність виборних за поведінку студентських корпорацій примушувала і виборних і членів товариств бути обережнішими і обачливішими у своїх діях, породжувала внутрішню дисципліну серед студентів, без якої всі зусилля університетського керівництва зводилися нанівець;

5) у випадках проступків чи злочинів, що вчинялися невідомими молодими людьми, легше було знайти винних через студентські корпорації [4, с. 81].

На початку ХІХ ст. існували такі студентські організації: кори, земляцтва та союзи за спеціальностями.

Земляцтва були студентськими корпораціями, об’єднаними на основі національного принципу.

Кори, аристократично-консервативні за своєю природою, першочергово були покликані захищати студентів від світської влади, врегульовувати суперечки між самими студентами, вирішувати академічні питання.

Окрім цих двох типів студентських об’єднань у німецьких університетах утворювалися союзи за спеціальностями (Fachvereine), які не були корпораціями, а мали швидше ознаки гуртків, ніж самоврядних організацій. Так, наприклад існували гуртки фармацевтів, ветеринарів, економістів, юристів, філософів. Студентські товариства в Берлінському університеті (історичне, філологічне, філантропічне, гімнастичне, шахів та інш.) загалом об’єднували до 100 студентів і хоч не мали особливого значення, однак вказували на наявність серйозної наукової зацікавленості серед студентів. Наприклад, якщо кількість власне корпоративних студентів у Німеччині на початку ХІХ ст. становила 25–50 %, то в новоствореному Берлінському університеті на 2000 членів корпорацій було не більше 6–8 %. Корпоративної форми студенти там майже не носили [7, с. 46].

Із 1816 р., після війни з Францією, виникла потреба в реформуванні студентських організацій, що реалізувалося в ідею буршеншафства. За формою буршеншафства були ідентичні корам, а за принципами і духом – набагато перевершували їх. Студентські буршеншафства дотримувалися морально-політичних поглядів і проголошували наступні принципи своєї діяльності: 1) єдність, свобода і рівність усіх буршів, рівність їх прав та обов’язків, 2) християнсько-національний розвиток усіх духовних і фізичних сил задля служби Вітчизні, 3) зв’язок і єдність усіх німецьких університетів, що мало послужити підґрунтям і прикладом для загально німецького єднання і 4) відміна дуелей.

Висновок. Отже, аналіз історико-педагогічних джерел свідчить про те, що принцип академічної свободи для німецьких студентів реалізовувався у навчально-науковому плані через свободу вільного руху між університетами, вибору предметів вивчення та тем наукового дослідження, а також право об’єднуватися у студентські самоврядні організації різних типів.

 

Література:

1. Lenz M. Rede zur Jahrhundertfeier der Königlichen Friedrich-Wilhelms-Universität zu Berlin: gehalten in der neuen Aula der Universität am 12. Oktober 1910 / von Max Lenz. – Halle a.d. S.: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, 1910. – 32 S.

2. Чумиковъ В. А. Современные немецкие университеты / В. А. Чумиковъ. – СПб.: Типографія В. С. Балашева и Ко, 1897. – 35 с.

3. Кавелин К. Д. Устройство и управление немецкихъ университетовъ / Константин Дмитриевич Кавелин // Кавелин К.Д. Наука, философия и литература. – СПБ: Типография М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 3. – С. 92–212.

4. Кавелин К. Д. Свобода преподаванія и ученія въ Германіи / Константин Дмитриевич Кавелин // Кавелин К.Д. Наука, философия и литература. – СПБ: Типография М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 3. – С. 5–91.

5. Паульсен Ф. Германскіе университеты / Фридріх Паульсен. – СПб.: Изданіе редакции журнала «Образованіе», 1904. – 413 с.

6. Гельмголцъ Г. Объ академической свободѣ въ германскихъ университетахъ / Герман Гельмголцъ. – СПб.: Типографія А. Пороховщикова, 1896. – 52 c.

7. Модзалевский Л. Бытъ студентовъ въ Германии / Л. Модзалевский. – СПб.: В. Безобразов и комп., 1865. – 165 с.

 

References:

1. Lenz M. Rede zur Jahrhundertfeier der Königlichen Friedrich-Wilhelms-Universität zu Berlin: gehalten in der neuen Aula der Universität am 12. Oktober 1910 / von Max Lenz. – Halle a.d. S.: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, 1910. – 32 s.

2. Chumikov V. A. Sovremennye nemetskie universitety / V. A. Chumikov. – SPb.: Tipografіya V. S. Balasheva i Ko, 1897. – 35 s.

3. Kavelin K. D. Ustroystvo i upravlenie nemetskikh universitetov / Konstantin Dmitrievich Kavelin // Kavelin K.D. Nauka, filosofiya i literatura. – SPb.: Tipografiya M. M. Stasyulevicha, 1899. – T. 3. – S. 92–212.

4. Kavelin K. D. Svoboda prepodavanіya i uchenіya v Germanіi / Konstantin Dmitrievich Kavelin // Kavelin K. D. Nauka, filosofiya i literatura. – SPb.: Tipografiya M. M. Stasyulevicha, 1899. – T. 3. – S. 5–91.

5. Paulsen F. Germanskіe universitety / Fridrіkh Paulsen. – SPb.: Izdanіe redaktsii zhurnala «Obrazovanіe», 1904. – 413 s.

6. Gelmgolts G. Ob akademicheskoy svobode v germanskikh universitetakh / German Gelmgolts. – SPb.: Tipografіya A. Porokhovshchikova, 1896. – 52 c.

7. Modzalevskiy L. Byt studentov v Germanii / L. Modzalevskiy. – SPb.: V. Bezobrazov i komp., 1865. – 165 s.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.