УДК 811.161.2(07)
О.М. БІЛЯЄВ ПРО ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНЙ ДОСВІД УЧИТЕЛІВ
кандидат педагогічних наук, Шеремета Л.П.
ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України»
Проаналізовано один із аспектів наукового доробку професора О. М. Біляєва – вивчення передового педагогічного досвіду. Опрацьовано методичні знахідки вчителів, які стосуються висвітлення питань методичного характеру. Визначено джерела педагогічног досвіду, окреслено їх загальні характеристики, обґрунтовано доцільність використання у практиці школи. Висвітлено власний погляд на внесок лінгводидакта у розвиток окресленого питання.
Ключові слова: передовий педагогічних досвід, джерела педагогічного досвіду, урок мови.
Кандидат педагогических наук, Шеремета Л.П. А.М. Беляев о прогрессивном педагогическом опыте преподавателей / ГВУЗ "Тернопольский Государственный Медицинский Университет имени И.Я. Горбачевского МОЗ Украины", Украина, Тернополь
Проанализирован один из аспектов научной наработки профессора О. М. Біляєва – изучение передового педагогического опыта. Обработаны методические находки учителей, которые касаются освещения вопросов методического характера. Определены источники педагогического опыта, очерчены их общие характеристики, обоснована целесообразность использования в практике школы. Освещен собственный взгляд на вклад лингводидакта в развитие обозначенного вопроса.
Ключевые слова: передовой педагогических опыт, источники педагогического опыта, урок языка.
PhD in Pedagogics L.P. Sheremeta A.M. Beliaev about progressive experience of teachers / I.Ya. Horbachevskyi Ternopil State Medical University,
Ukraine, Ternopil
This paper analyzes one of the aspects of scientific research conducted by professor A. M. Beliaev – studying of progressive pedagogical experience. Methodological findings which are in touch with methodological questions discovered by teachers and scientists were processed. The sources of pedagogical experience along with their main characteristics were defined. Also the reasonability of applying such experience at school practice was grounded. The self-view at contribution of lingvodidactics at the evolution of indicated question is show.
Keywords: progressive pedagogical experience, sources of pedagogical experience, lesson of language.
Вступ
Школа за роки свого існування нагромадила багатий передовий досвід – джерело розвитку педагогічної науки, підґрунтя зростання професіоналізму, майстерності вчителів-практиків. Його постійне вивчення, осмислення, оновлення зумовлене змінами парадигми освіти, концепцій навчання й виховання, форм і методів практичної діяльності педагогів.
Мета статті – висвітлити погляди О. М. Біляєва на передовий досвід учителів-словесників.
Передовий педагогічний досвід – це сукупність знань, умінь і навичок, набутих у процесі безпосередньої педагогічної діяльності; форма засвоєння педагогами раціональних здобутків своїх колег. О. М. Біляєв, завжди був добре обізнаний із проблемами школи, тому у системі його поглядів висвітлювалися питання, які б допомагали вчителям-словесникам підвищити ефективність навчання рідної мови в школі. Це, у свою чергу, потребувало не тільки створення нових методичних розробок, а й вивчення та осмислення уже відомих лінгводидактичних надбань. Серед останніх варто назвати наукові праці лінгводидактів, учителів, які дають змогу репрезентувати їх передовий досвід. Як відомо, основною формою організації навчально-виховного процесу є урок, тому перед методичною наукою постає завдання, що полягає у пошуку шляхів піднесення його ефективності. З цією метою О. М. Біляєв детально проаналізував методичні знахідки науковців, вчителів, і вказав на доцільність їх використання.
Кращі теоретики та практики добре усвідомлювали актуальність таких проблем, як підвищення ефективності педагогічного процесу, активізація навчальної діяльності школярів, розвиток їх творчої самостійності, тому в практиці шкіл було чимало нововведень. Як наслідок, на сторінках періодичних видань на початку 60-х років з’являлося чимало статей, в яких порушувались актуальні питання методичного характеру. Учителі почали більш творчо підходити до проведення уроку, його структури, типології, планування. Особлива увага у висвітленні названих питань належала педагогам Липецької області. У 1962 році на сторінках журналу «Українська мова та література в школі» виходить друком стаття О. М. Біляєва «Про досвід раціональної організації уроку в школах Липецької області» [2], де вчений дає схвальну оцінку роботі передових учителів. Аналіз відвіданих занять, на думку методиста, дає змогу стверджувати, що головне в цьому досвіді – «боротьба з шаблоном у побудові і проведенні уроку, ефективне використання навчального часу на уроці, більш раціональна організація занять, удосконалення методів і прийомів навчання» [2, с. 83]. Уроки у школах Липецької області, як відзначає лінгводидакт, відзначаються змістовністю, оригінальністю; широко використовуються різні їх типи. Крім цього, вчителі-словесники відмовилися від трафаретного розчленування комбінованого уроку на певні етапи, вони об’єднали роботу над засвоєнням нових знань з удосконаленням і перевіркою раніше засвоєних, використовуючи при цьому різні види самостійної роботи. Характерною особливістю таких уроків є їх насиченість, улагоджений темп проведення, що дає змогу використовувати кожну хвилину уроку. Завдяки чіткій побудові занять відпала потреба в організаційній частині уроку, процес підготовки до уроку переносився на перерву перед уроком. Цікавим і доцільним є об’єднання двох розрізнених процесів – навчання та виявлення знань. Із цією метою вчителі-словесники Липецької області вдосконалили методику перевірки домашнього завдання та опитування учнів. Доцільною, погоджується О. М. Біляєв, є перевірка, яка включатиме в себе виконання завдання, аналогічного домашньому. Як наслідок, до активної роботи залучиться весь клас. Погоджуємося з думкою О. М. Біляєва, про те, що коли домашнє завдання має творчий характер, то доцільно проводити його перевірку в класі з метою колективного виправлення допущених помилок. Вважаємо також, що опитування треба проводити до перевірки домашнього завдання з метою оцінювання домашньої роботи учнів, можна й після вивчення нового матеріалу, долучаючи перевірку усвідомлення і запам’ятовування вивчених на уроці правил, а також тоді, коли виконуються вправи на закріплення вивченого теоретичного матеріалу. Оцінювання знань і навичок учнів у липецьких школах відбувалося за допомогою застосування «поурочного балу».
Інтенсивність праці учнів на уроках рідної мови, її чітка організація, на думку О. М. Біляєва, виховує «в учнів звичку до самостійної праці, старанність, високу дисципліну. Адже кожен учень ні на хвилину не залишається без роботи. Діти бачать успіхи в навчанні, і це вселяє в них віру у свої сили, збуджує інтерес до знань, що позитивно відбивається на піднесенні успішності в школі» [2 с. 86]. Відвідані уроки в школах Липецької області дали змогу лінгводидактам судити про доцільність використання запропонованої методики, адже учні добре знали програмовий матеріал, вміло використовували набуті знання на практиці.
Поряд зі схваленням передового липецького досвіду в наукових доробках О. М. Біляєва знаходимо застереження щодо невдумливого його використання. Учений вказує на те, що «нове, передове, що з’являється в теорії і практиці навчання і виховання учнів, не можна механічно переносити в будь-яку школу без урахування конкретних умов. Інакше нові прийоми і форми роботи, тренувальні вправи перероджуються в шаблон і, замість того, щоб сприяти вдосконаленню педагогічного процесу, тільки шкодять справі» [3, с. 3]. Для багатьох учителів використання липецького досвіду зводиться до відмови від етапної побудови уроку. Олександр Михайлович вважає, що це добре, коли шаблонну схему уроку замінює динамічне і обґрунтоване чергування творчих робіт, у процесі якого виробляються відповідні вміння і навички; проте слід пам’ятати, що урок не може бути безструктурним. Тому погоджуємося із твердженням лінвгодидакта, що, говорячи про досвід роботи липецьких вчителів, «мова має йти скоріше про зміст уроку, поєднання різних форм і видів роботи, поєднання опитування і навчання в єдиний процес, щоб цей процес був процесом безперервного навчання» [3, с. 5]. Готуючись до уроку, вчитель повинен чітко уявляти собі його структуру, систему видів робіт, що поєднується одна з одною з дотриманням принципу наступності й послідовності навчання.
У 60-роках педагоги часто захоплювались надмірним використанням різних видів робіт, вправ. Як наслідок, учні не встигають за дуже швидким темпом уроку. Тому потрібно насамперед пам’ятати, що використовувати відповідні методичні прийоми потрібно, виходячи з характеру матеріалу, що вивчається, завдань, які ставить учитель перед уроком. Звідси випливає, що головним у липецькому досвіді залишається творчість, а «творчість повинна безупинно розвиватися, вдосконалюватись» [3, с. 6]. Важливо, щоб один вид роботи легко пов’язувався з наступним, щоб урок був суцільним, а не складався з окремих частин, наступна з яких не випливає із попередньої. Щоб зацікавити учнів на уроці, на думку лінгводидакта, потрібно використовувати оригінальний, незвичайний підхід до вивчення програмового матеріалу. Для цього доцільним буде проведення роботи за картиною, бесіди чи цікаві розповіді на теми, які інтересують школярів відповідно до їх вікових особливостей. Ознайомлення із передовим педагогічним досвідом учителів Липецької області насправді дозволяє словесникам дотримуватися системи методичних рекомендації, що сприятиме удосконаленню навчально-виховного процесу, підвищенню ефективності уроків рідної мови в школі. Вивчення передового педагогічного досвіду є одним із джерел збагачення вчителів методичними відомостями про уроки нового типу (нестандартні), про методику їх проведення, використання відповідної системи вправ тощо. Звернення до методичних надбань лінвгодидактів, до аналізу їх доробок сприяє також і формуванню педагогічної майстерності словесників.
Передовий педагогічний досвід учителів-словесників висвітлювався низці педагогічних видань. У 1963 році вийшов у світ перший номер журналу «Українська мова і література в школі», який за роки свого існування акумулював у собі передову методичну думку кращих учителів-словесників. Добре розуміючи його значення для сучасної школи, О. М. Біляєв підготував статтю «Порадник учителя мови» [1], в якій вказав на роль, яку відіграв названий журнал за 25 років свого існування. Крім цього, вчений акцентував увагу на методичних проблемах, що порушувалися видатними лінгводидактами на сторінках періодики.
Так, у спрямуванні творчих пошуків учителя значну роль відіграли методисти В. І. Масальський (статті: «Вивчення граматики в середній школі» (1951 р.), «Вивчення прийменників у середній школі» (1952 р.)), А. П. Медушевський («Граматичний розбір на уроках мови в середній школі» (1951 р.), низка методичних розробок із фонетики, морфології, синтаксису), М. К. Тищенко (статті про вивчення іменника та прикметника), І. О. Синиці («Особливості усної та писемної мови учнів 5-7 класів» (1956 р.)). Крім цього, журнал вміщував наукові праці з питань розвитку мовлення у зв’язку з вивченням граматики (В. П. Бойчук, П. С. Стрільців), про словникову роботу (М. І. Дорошенко, І. С. Олійник), розвиток усного та писемного мовлення на уроках (В. П. Галкін, І. С. Колесник, М. В. Павлович), піднесення стилістичної грамотності учнів (В. З. Кадельчук, М. І. Ситник, Я. С. Шлаган)) тощо.
Специфікою журналу було те, що в ньому обговорювалося все нове, що з’являлось у теорії та практиці навчання мови в школі. Внаслідок цього виходять друком статті, що порушують питання, актуальні другій половині 60-х років ХХ століття. Серед них основна увага приділяється фонетиці (Л. І. Прокопова, А. Г. Кващук), вивченню словотвору, граматики та правопису (В. Я. Мельничайко, Л. П. Рожило, Л. М. Симоненкова), лексики (Н. О. Пашківська, Л. М. Симоненкова, В. Я. Мельничайко, Л. М. Марченко).
Висновки. Звернення до наукових надбань вітчизняних методистів, на думку О. М. Біляєва, є одним зі шляхів вдосконалення педагогічної майстерності словесників, а відтак і підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Як завжди, учений застерігає від сліпого наслідування досвіду, набутого ученими, учителями-словесниками, оскільки будь-яка методика вимагає творчого використання передового педагогічного досвіду.
Література:
1. Бєляєв О.М. Порадник учителя мови [Про роль журналу Українська мова і література в школі в роботі вчителів України] / О.М. Бєляєв // Українська мова і література в школі. – 1976. – № 3. – С. 73-78.
2. Бєляєв О.М. Про досвід раціональної організації уроку в школах Липецької області / О.М. Бєляєв // Українська мова і література в школі. – 1962. – № 3. – С. 83-86.
3. Бєляєв О.М. За творче використання липецького досвіду [учителів] / О.М. Бєляєв, І.І. Ярмак // Українська мова і література в школі. – 1963. – № 5. – С. 3-10.
References:
1. Bieliaiev O.M. Poradnyk uchytelia movy [Pro rol zhurnalu Ukrainska mova i literatura v shkoli v roboti vchyteliv Ukrainy] / O.M. Bieliaiev // Ukrainska mova i literatura v shkoli. – 1976. – № 3. – S. 73-78.
2. Bieliaiev O. M. Pro dosvid ratsionalnoi orhanizatsii uroku v shkolakh Lypetskoi oblasti / O. M. Bieliaiev // Ukrainska mova i literatura v shkoli. – 1962. – № 3. – S. 83-86.
3. Bieliaiev O. M. Za tvorche vykorystannia lypetskoho dosvidu [uchyteliv] / O. M. Bieliaiev, I.I. Yarmak // Ukrainska mova i literatura v shkoli. – 1963. – № 5. – S. 3-10.