к. ю. н., Поляков С. Ю. ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ В СЕКТОР БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ

к. ю. н., Поляков С. Ю.

Національний університет «Юридична академія Україниімені Ярослава Мудрого»

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ В СЕКТОР БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ

В умовах сьогодення Українська держава переживає складні трансформаційні процеси, прискорений рух яких викликаний до життя необхідністю формування ефективного державного механізму, який був би здатний ефективно виконувати свої функції, у тому числі й забезпечувати безпеку суспільства. У цьому контексті дуже важливе значення набувають процеси чіткої структуризації та належного системного правового оформлення всіх складових державного механізму, що забезпечують оборону та безпеку в єдину узгоджену систему.

Керуючись Резолюцією ПАСЕ 1713 від 2007 року, де вказано, що сектор безпеки може складатися з вищих органів управління, збройних сил, поліції у формі або в цивільному, жандармерії, служб розвідки, прикордонних служб, служб внутрішньої безпеки, а також міліції та військових формувань, що працюють на країну або пов’язані з нею, політична еліта нашої держави вжила заходів щодо запровадження такого комплексного утворення, що мало б змогу охопити всі органи державної влади, Збройні Сили України, інші військові формування, і отримало назву сектор безпеки і оборони.

Безперечно, термін «сектор безпеки і оборони України» ще не набув широкого вжитку та не є усталеним терміном, оскільки в державотворчу практику був запроваджений нещодавно. У той же час, він повинен у подальшому набувати все більш чітко виражених рис і охопивши відповідні елементи, об’єднати їх у чітку структуру, а також замінити собою термін Воєнна організація.

Разом із тим, слід зазначити, що формування такого утворення на українських теренах не повинно призвести до створення «держави у державі» із закритим режимом функціонування та з відсутністю доступу інститутів громадянського суспільства щодо контролю над його складовими.

Крім того, Конституція України не містить цього терміна. Проте вважаємо, що це не є забороною його запровадження на законодавчому рівні. Справа в тім, що і терміну «Воєнна організація» Основний Закон України також не містить. Але ним послуговувалась ціла низка положень законів України.

Таким чином, незважаючи на те, що в жодному приписі Конституції України не зустрічається термін «Воєнна організація держави», останній увійшов у державотворчу практику України і використовується у вищевказаних законах, а також інших нормативно-правових актах. У зв’язку з тим, щоб повноцінно використовувати відносно новий термін «Сектор безпеки і оборони України» необхідно його обов’язково запровадити на законодавчому рівні. З цією метою можна або внести відповідні зміни у названі вище Закони, або, що краще, ухвалити окремий кодифікований Закон України «Про Сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним». Це створить належне законодавче підґрунтя для реформування цієї важливої сфери державного життя, а також буде відповідати частині 1 пунктам 12, 17 і 19 статті 92 і не суперечити статті 17 Основного Закону України. [1]

Вважаємо за необхідне ще раз підкреслити, що Сектор безпеки і оборони ми розглядаємо як структурне утворення, що буде охоплювати собою всі ланки, діяльність яких повинна бути спрямована на забезпечення безпеки та оборони. До Сектора невід’ємним та важливим компонентом повинні входити Збройні Сили України, статус яких повинен бути лише уточнений у межах Сектора безпеки і оборони України. Про корінні видозміни Збройних Сил України йтися не повинно.

У зв’язку з цим, ми не можемо погодитися з позицією Ф. Саганюка та В. Гуменюка, які зазначають, що очевидно, що покладені зараз на Збройні Сили України Конституцією України (стаття 17) завдання не зовсім оптимальні і посильні, тим більше, що Президентом України запропоновано законопроект про подальше суттєве їх скорочення. Думається, що за цих та інших об’єктивних обставин захист національних інтересів держави від загроз воєнного характеру, відсіч збройній агресії, протидія у разі загрози збройного нападу на Україну та ліквідація збройного конфлікту законом варто покласти на Сили безпеки і оборони. Представлений варіант вимагає певного часу для законодавчого визначення. Однак він характеризується незначними затратами і водночас суттєвою дієвістю розв’язання нагальної сучасної безпекової проблеми [2].

З огляду на це, вважаємо, що, по-перше, змінювати повноваження, а тим більше фактично ліквідовувати Збройні Сили України і замінювати їх Силами безпеки і оборони жодного сенсу не має. Необхідно в рамках того статусу Збройних Сил України, який є на сьогоднішній момент проводити планомірне їх реформування, тим самим підвищуючи їх боєздатність. По-друге, з твердженням, що запропонований авторами варіант характеризується незначними затратами погодитися категорично не можна. Завдання, що покладені на Збройні Сили Україні чітко зафіксовані у частині 2 статті 17 Основного Закону України, які розміщені у першому розділі та належать до засад конституційного ладу України. Відповідно до частини 1 статті 156 Конституції України, «Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України».

В. Горбулін та О. Литвиненко зазначають, що в наш час державна складова Сектора безпеки України включає ланку стратегічного управління (Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України) і виконавчу (служба внутрішньої безпеки – Служба безпеки України; розвідувальні органи – Службу зовнішньої розвідки України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України, Управління розвідки Адміністрації Державної прикордонної служби України; поліцію – міліцейські підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; жандармерію – внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та Управління державної охорони України, прикордонний контроль – Державну прикордонну службу України; сили оборони України – Збройні Сили України, Державну спеціальну службу транспорту міністерства транспорту та зв’язку України, воєнізовані підрозділи Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України. Також, певним чином, до сектору безпеки належить Державний департамент з питань виконання покарань [3].

Сучасний розвиток Української держави, що характеризується значними змінами, у тому числі й у її зовнішньому середовищі наполегливо вимагає постійного коригування «безпекових параметрів» й передусім на нормативно-правовому рівні. Це стосується послідовного оновлення як Воєнної доктрини України та і її Стратегії національної безпеки. Зокрема, Указом Президента України № 389/2012 від 8 червня 2012 року було затверджено проект нової редакції Стратегії національної безпеки України [4], що має назву, яка точно відображає сучасні реалії життя «Україна, у світі, що змінюється». Цей документ дає характеристику та сучасну оцінку рівню і впливові загроз життєво важливим інтересам України, визначає стратегічні пріоритети політики національної безпеки та вказує на напрями удосконалення механізмів їх реалізації.

Що стосується Сектору безпеки та оборони України, то цей термін у Стратегії згадується. Так, зокрема, у п. 2.4. вказується, що сектор безпеки та оборони – це система органів, які відповідають за забезпечення безпеки та оборони держави. Це визначення, на жаль, абсолютно не розкриває сутності цього державного утворення, а також має низку методологічних помилок. По-перше, вказівка на те, що сектор – це система органів є не коректною, адже до структури Сектору безпеки та оборони в обов’язковому порядку входять Збройні Сили Україні та інші військові формування, які не є органами державної влади. По-друге, ці органи з визначенням відповідають за безпеку лише держави. У той час, як найголовнішим завданням Сектору має бути забезпечення безпеки людини, суспільства та держави. Крім того, визначення не розкриває й інших конститутивних ознак Сектору безпеки та оборони України, хоча його наявність у нормативному документі свідчить про поступове входження цього терміну у державотворчу практику України.

Таким чином утворення сектору безпеки та оборони повинно здійснюватися поступово, не заради запровадження в державотворчу практику сучасного європейського терміну, а задля наповнення такого утворення новим змістом та якістю.

Література:

1. Конституція України: Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=1189

3. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://agentura.com.ua/ukr/sector_secur.html

4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України : Указ Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012

 

Tags:

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.