к. е. н., Коваль Л. М. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕФОРМ В НІМЕЧЧИНІ ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Коваль Людмила Миколаївна, к. е. н., доц.

Хмельницький кооперативний торговельно-економічний університет

 

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕФОРМ В НІМЕЧЧИНІ ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Україна – одна з найбільших країн Європи, має вигідне природно-кліматичне розташування і наділена потужним земельно-ресурсним потенціалом. Земельний фонд держави займає близько 6% території Європи і становить 60,35 млн. га. У його структурі переважають найбільш родючі в світі ґрунти чорноземного типу, на частку яких припадає 60% площі орних земель, а це становить 7% світових запасів [1]. Та, незважаючи на могутній потенціал, Україна не може забезпечити навіть власних потреб у продовольстві, а по багатьох товарних групах стає імпортозалежною державою. Зазначене дає підстави стверджувати, що земельна реформа в Україні була розпочата спонтанно, сама стратегія реформування ще до її реалізації демонструвала неможливість забезпечення високоефективного, землекористування. У зв’язку з цим виникає необхідність переосмислення державної політики і внесення радикальних змін у стратегію управління. При цьому варто було б звернутися до позитивного світового досвіду. Особливо актуальним для України є досвід Німеччини, яка досить легко і без особливих втрат подолала усі труднощі перехідного періоду.

Трансформаційні процеси в Німеччині було розпочато в той же період, що й в Україні, однак якщо перша спромоглася за досить короткий час добитися успіху, то друга вже понад 20 років йде шляхом реформ, а позитивних результатів немає. Перетворення земельної власності у нових федеральних землях Німеччини розпочалося у 1990 р., після прийняття Закону «Про структурне переведення сільського господарства відповідно до соціальної й екологічної ринкової економіки в Німецькій Демократичній Республіці», в якому йшлося про відновлення приватної власності на землю і наголошувалося на основному завданні реформ – перетворенні сільськогосподарських підприємств Східної Німеччини на агроформування ринкового типу.

Внаслідок реформування на теренах Німеччини було сформовано численну кількість організаційно-правових форм підприємництва, однак домінуючу їх частку становлять кооперативи власників. Об’єднання в кооперативи дозволяє аграріям на засадах співпраці і взаємодопомоги забезпечити менш вартісне виробництво і зберігання продукції та її ефективний збут. Вирішує кооперація проблеми технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств і їх кредитного обслуговування. Особливої уваги для України заслуговує практика створення кооперативних форм міжгосподарського використання техніки – «машинні гуртки», «машинні ринги» тощо. Такі кооперативи проводять закупівлю, зберігання, ремонт і спільну експлуатацію сільськогосподарської техніки. Об’єднуючи практично всіх фермерів, вони відіграють домінуючу роль в економічних зв’язках аграрного сектора з іншими галузями економіки.

Більшість агропідприємств країни ведуть свою діяльність на орендованій землі – її частка становить 91,4% площі господарств [2, с. 322]. На купівлю сільськогосподарських земель в країні накладено ряд обмежень і визначено переважні права. Переважне право надається сусіднім фермерам, що дає змогу забезпечити консолідацію землекористування. Для того, щоб придбати землю, потенційний покупець повинен звернутися із заявою до місцевого органу державної влади і отримати від нього дозвіл. Відмова у видачі дозволу можлива, коли [3]: купівля-продаж пов’язана з «нездоровим перерозподілом землі», тобто якщо покупцем є особа, що не працює в аграрній сфері; купівля продаж призведе до «безгосподарного зменшення» чи подрібнення землі (договорами, що призводять до «безгосподарного зменшення» вважаються такі, в результаті укладання яких сімейне селянське господарство втрачає свою самостійність, а площа земельної ділянки після відчуження становитиме менше 1 га.); договірна ціна землі перебуває у «грубій диспропорції» з її ринковою вартістю (тобто коли різниця становить 50% і більше). Для недопущення спекуляцій із землею в державі запроваджено двадцятирічний мораторій на продаж придбаних земель. Але якщо у певних випадках виникає необхідність продажу землі до цього часу, то різницю між продажною і купівельною ціною отримує держава.

З метою забезпечення платоспроможного попиту селян на землю і вирішення фінансових проблем аграрних підприємств, у Німеччині сформовано ефективну систему іпотечного кредитування. Для надання різних видів позик в Німеччині сформовано мережу спеціалізованих банків. Кредити під іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення надає рентний банк – установа публічного права, що перебуває під наглядом федерального комісара. Він не видає позик безпосередньо громадянам, а функціонує як інститут рефінансування. У зв’язку з цим власні витрати банку на адміністративні цілі низькі, а ризики мізерні [4, с. 6].

В результаті вжитих дій Німеччині вдалося відновити своє значення як крупного виробника сільськогосподарської продукції та утримати конкурентні позиції у боротьбі з високорентабельними виробниками інших країн. Тому вважаємо, що досвід Німеччини є актуальним та гідним для наслідування в Україні.

Література:

1. Драбовський А.Г. Сільськогосподарська кооперація як чинник відродження аграрного сектора вітчизняної економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vlca_Ekon/2011_38/16.pdf.

2. Чиж Ю.В. Зарубіжний досвід правового регулювання орендно-земельних відносин / Ю.В. Чиж // Митна справа. – №4 (76). – 2011. – Ч.2. – С. 319-324.

3. Іванов О. Зберегти землю / О. Іванов, Балан С. // Тиждень, 30 березня 2011 р.

4. Левченко Н.М. Світова практика державного регулювання іпотеки земель сільськогосподарського призначення / Н.М. Левченко // Теорія та практика державного управління. – Вип. 3 (30). – 2010. – С. 1-9.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.