Сас І. М.
Львівський національний аграрний університет
ФОРМУВАННЯ КООПЕРАТИВНОГО МИСЛЕННЯ
СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
Досвід розвинутих країн свідчить про важливу роль кооперативного сектора та його інституціональну роль. Для України кооперативна ідея є одним з найважливіших напрямів економічного становлення держави не тільки через наявністю вигідних природних умов, але передусім через готовність сільського населення і його суспільну ментальність до аграрної діяльності. Становлення кооперативного руху на селі як суспільно-економічного явища не має належного науково-теоретичного обґрунтування та не отримує підтримки на державному рівні. Декларуючи стимули для створення та діяльності кооперативних форм в сільському господарстві, державні механізми, які покликані забезпечувати їх відповідне функціонування, є недосконалими та потребують принципового перегляду.
Незадовільний розвиток кооперативного руху є наслідком незавершеності трансформаційних процесів та недостатньої уваги до проблем інституціоналізації економічних відносин, які б формували нову економічну поведінку селян. Тому дослідження природи кооперативного руху дозволяє виявити раціональні напрями фінансової та бюджетної політики держави, а очікувані соціальні наслідки кооперації мають бути спрямовані на покращення добробуту сільського населення, що робить цю діяльність одним з основних пріоритетів держави.
Кооперативні відносини є елементом і складовою ринкових відносин через їх суспільний характер[2]. Прибутковість не є для кооперативів головною метою, тому економічні теорії їх розвитку, що ґрунтуються на засадах максимізації доходу в умовах обмеженості ресурсів, в зв’язку з цим є достатньо неадекватними для аналізу цього явища.
М. Драгоманов, М. Левитський, М. Туган-Барановський, О. Чупрова, Б. Мартос, вітчизняні науковці–Ф. Горбонос, М. Малік, В. Зіновчук, В. Онищенко, П. Саблук, В. Юрчишин, а також громадські діячі і служителі церкви – Є Храпливий, А.Шептицький та ін. пропагували моральні засади кооперативного руху, його етичні аспекти, вказували на корисність кооперації як важливу складову менталітету та господарської культури сільського населення, підкреслюючи необхідність громадської діяльності у цьому напрямі задля підвищення рівня свободи сільського населення і його економічної незалежності.
В умовах деградації сільських поселень та занепаду сільських територій особливу увагу належить приділити аналізу соціально-етичних і моральних аспектів кооперативного руху, які, на наш погляд, є основним гальмом у розвитку кооперації, що потребує вдосконалення механізмів управління і підтримки кооперативного руху на селі на державному і місцевому рівнях. Однією з причин недостатнього поширення кооперативного руху в Україні є, на наш погляд, відсутність для цього процесу вихідних ментальних передумов, що є гальмом на шляху до вільного підприємництва як шляху реалізації можливостей економічної свободи. Функціонування значної кількості псевдокооперативів, які по своїй суті є звичайними комерційними структурами, дискредитує ідею кооперації, а більшість сільського населення не ознайомлена із принципами створення та функціонування справжніх сільськогосподарських кооперативів.
Для формування серед сільського населення нового менталітету, нової філософії поведінки значних зусиль не прикладають ні держава ні громадські організації. Мова йде про необхідність системних кроківу створенні морально-психологічного клімату, сприятливого до зародження кооперативного руху як способу економічної самоорганізації сільського населення. Академік Малік М.Й. звертає увагу на необхідність запровадження довгострокової програми освіти селян, як важливого напряму формування соціальних засад кооперації на селі.[3.С.528].
За дослідженнями багатьох науковців, поняття економічної культури, господарської ментальності, є визначальними у ефективності всієї економічної поведінки людини. Тому неекономічні чинники, в т.ч. і релігійні особливості [1], слід враховувати в моделюванні мотивацій людини до господарської діяльності через відношення до праці, власності, збереження матеріальних цінностей, багатства. в тому числі і у формуванні мотивацій для підтримки кооперативного руху.
Висновки. В кооперативному русі більш важливими, ніж економічні стимули, є соціальні мотивації, тому державна політика повинна бути спрямована на освіту та пропаганду серед сільського населення кооперативної ідеї через просвітницьку роботу громадських і релігійних організацій як стимулювання їх до самоорганізації в кооперативні спільноти.
Література:
-
М.Вебер Протестантська етика і дух капіталізму // Проблеми соціології. –Вип.1. -1992. – 201 ч.
-
Горбонос Ф.В., Павленчик Н.Ф. Розвиток кооперації в ринкових умовах. /Аграрна політика в умовах ринкової трансформації економіки агропромислового комплексу: Колективна монографія / За ред. П.С.Березовського. - Львів: Львівський держ. аграр. ун-т, 2006. – 559с. С.5-12.
-
Малік М.Й., Малік Л.М. До проблем розвитку підприємництва й кооперації на селі/ Збірник наукових праць. Науковий збірник. Вип.17, том 2., Подільський держ. аграрно-технічний ун-т, Камянець-Подільський, 2009. – 744 с., С.527-529.