доктор історичних наук, Ореховський В. О. ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА ПО НАДАННЮ ДОПОМОГИ ЦИВІЛЬНОМУ НАСЕЛЕННЮ КРАЇНИ (1872-1912 рр.)

УДК [94(470+571):614.885]«1872/1912»

 

ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ТОВАРИСТВА

ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА ПО НАДАННЮ ДОПОМОГИ ЦИВІЛЬНОМУ НАСЕЛЕННЮ КРАЇНИ (1872-1912 рр.)

доктор історичних наук, Ореховський В. О.

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна, м. Чернівці

 

Метою статті є розкриття основних моментів діяльності Російського Червоного Хреста по наданню допомоги цивільному населенню імперії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Визначено та охарактеризовано форми роботи, що застосовувалися Товариством. Автор зазначає, що стимулами громадської благодійної діяльності були не тільки масштаби стихійних лих та співчуття до нужденних широких верств суспільства, але і слабкий розвитком державної медицини, яка була не в змозі надати допомогу багатомільйонному населенню країни.

Ключові слова: Російська імперія, громадські медично-санітарні організації, Російське Товариство Червоного Хреста, медицина, допомога цивільному населенню, благодійність.

 

Ореховский В. О. Деятельность российского общества красного креста по оказанию помощи гражданскому населению страны (1872-1912 гг.) / Черновицкий торгово-экономический институт Киевского национального торгово-экономического университета, Украина, г. Черновцы

Целью статьи является раскрытие основных моментов деятельности Российского Красного Креста по оказанию помощи гражданскому населению империи в последней трети ХІХ - начале ХХ вв. Определены и охарактеризованы формы работы, которые применялись Обществом. Автор отмечает, что стимулами общественной благотворительной деятельности были не только масштабы стихийных бедствий и сочувствие к нуждающимся, но и слабое развитие государственной медицины, которая была не в состоянии оказать помощь многомиллионному населению страны.

Ключевые слова: Российская империя, общественные медико-санитарные организации, Российское Общество Красного Креста, медицина, помощь гражданскому населению, благотворительность.

 

Orehowskyi W. О. Аctivity of russian society of red cross on helping to citizenry of country (1872-1912) / the Chernivtsi trade and economic institute of the Kyiv national trade and economic university, Ukraine, Chernivtsi

The aim of the article is opening of basic moments of activity of Russian Society of Red Cross on helping to citizenry of empire in last third of ХІХ - at the beginning ХХ of item is Certain and described forms works that were used Society. An author marks that the stimuli of public eleemosynary activity were not only scales of natural calamities and sympathy to needing but also weak development of state medicine that was unable to give help to the multimillion population of country.

Keywords: the Russian empire, public medical organizations, Russian Society of Red Cross, medicine, help to citizenry, charity.

 

Вступ. Остання третина ХІХ - початок ХХ ст. булі періодом бурхливого розвитку Російської імперії. У результаті завершення процесу територіального формування на теренах Євразії повстала величезна абсолютистська держава, що істотно впливала на хід світової політики.

Відміна кріпацтва та інші буржуазні реформи сприяли бурхливому розвитку промисловості країни. Навіть у сільському господарстві, переважаючій і найбільш консервативній галузі економіки імперії, були помітні деякі успіхи: збільшуються площі під посіви різних культур; починають використовуватися сучасні машини; покращується агротехніка.

Однак, ці позитивні зрушення, не у змозі булі ліквідувати суттєве відставання Росії від індустріально розвинених країн світу. Особливо гостро воно проявлялося у галузі охорони здоров’я. Так, на сторінках «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона» (універсальної енциклопедії, що видавалася у Російській імперії) констатувалося: «Смертність в Росії воістину величезна; вона не може бути поясненою ні різницею у віковому складі, ні посиленою народжуваністю, але вказує на низьке положення країни у культурно-санітарному відношенні»[21, с.224].

За медичними даними кінця ХIХ – початку ХХ ст. середня тривалість життя серед населення Російської імперії складала 32,3 року (31,3 р. для чоловіків і 33,4 р. для жінок). В той же час відповідні середні показники в країнах Європи були наступними (по висхідній) : в Австрії - 38,8, в Німеччині 42,2, в Італії 43, в Англії 46, у Франції 47,4, в Данії 51,9, в Норвегії 52,2, в Швеції 52,3 роки [23]..

Однією із причин такого сумного становища сучасники називали відсталість російської системи медичної допомоги та вкрай низький рівень фінансування останньої.

Проте, справа не стояла не місці. Тільки з 1901 по 1913 рр. бюджетні витрати на медицину в Російській імперії зросли з 43,9 млн. крб. в рік до 145,1 млн. крб. в рік, тобто в 3,3 рази. Особливий розвиток отримали лікарні, що знаходилися під опікою місцевого самоврядування - земств і міст. Одночасно розвивалася мережа лікарень і амбулаторій при фабриках і заводах [23].

Зарадити ситуації мав також і стрімкий розвиток громадської та приватної добродійності. Серед багатьох благодійних організацій цього періоду значне місце займало Товариство опікування хворими та пораненими воїнами, що виникло у 1867 р. і пізні¬ше було перейменовано на Російське Товариство Червоного Хреста (РТЧХ).

Дослідження історії Російського Червоного Хреста представляє не тільки суто науковий інтерес для фахівців. Вивчення діяльності благодійних громадських організацій дає змогу реалізувати їх досвід в сучасних, досить складних, умовах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За радянських часів історія РТЧХ не отримала належної наукової розробки. Традиції дореволюційної благодійності і милосердя не вписувалися в знайомі і звичні ідеологічні схеми.

Новий історіографічний етап у вивченні теми починається у кінці 80-х – на початку 90-рр. Він пов’язаний із звільненням від ідеологічних штампів та залученням ряду нових джерел. На цьому тлі з’являються дослідження дореволюційного етапу розвитку філантропії у Росії. Серед таких праць необхідно, перед усім, відмітити об’ємну монографію Г.М.Ульянової «Добродійність в Російській імперії. ХІХ – початок ХХ століття»[22]. Хоча дослідницею і розглядається широке коло проблем громадської добродійності, діяльність Російського Червоного Хреста отримала оцінку лише у найзагальніших рисах.

Наукова література 1990-х років представлена учбовою методичною роботою доктора історичних наук В. Г. Афанасьєва і кандидата історичних наук А. Р. Соколова «Добродійність в Росії. Історіографічний аспект проблеми»[1]. Автори одними з перших зробили спробу розглянути в історіографічному плані проблему становлення і розвитку благодійних установ в Росії.

Необхідно також згадати і тематичну збірку «Добродійність і милосердя: рубіж ХІХ – ХХ ст.»[4].Початком розвитку благодійної діяльності у рамках громадянського суспільства укладачі вважають ліберальні реформи російського імператора Олександра II.

Останніми роками було захищено декілька дисертаційних робіт, присвячених діяльності Російського Червоного Хреста. У дисертації М.В. Бєляєвої основний акцент зроблено на досліджені історії створення, змісті і формах діяльності РТЧХ, виявлені та оцінці ролі та місця Товариства в історії Росії другої половини XIX - початку XX століття. Значну увагу дослідниця зосередила на допомозі, яку надавав Російський Червоний Хрест голодуючому населенню Ставропольського краю [3].

Предметом розгляду дисертації Є.В.Оксенюк став «…процес розвитку діяльності Російського Товариства Червоного Хреста в період розквіту організованої громадської добродійності, тобто в останнє десятиліття перед Першою світовою війною»[16, с.4].

Проте, незважаючи на появу цілого ряду наукових досліджень, що так чи інакше зачіпають тему діяльності Російського Червоного Хреста багато її питань продовжує залишатися поза увагою вчених. Глибока наукова розробка цієї проблеми є одним з важливих завдань сучасної історичної науки.

Метою статті стало розкриття та характеристика основних напрямків діяльності Російського Товариства Червоного Хреста по наданню допомоги цивільному населенню країни в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., оцінка основних результатів його роботи.

Виклад основного матеріалу.

Майже з самого початку своєї діяльності Товариство сповідувало принцип, що кращою школою для підготовки санітарного персоналу для потреб військового часу є «…постійна участь Червоного Хреста в усіх нещастях, що очікує людей, починаючи з самих незначних, і закінчуючи стихійними – такими як голод, епідемії, землетруси»[17, с.39].

Крім того, такий вид діяльності слугував популяризації ідей Товариства, сприяв зростанню симпатій населення до нього, і як наслідок - збільшенню пожертвувань на шляхетну справу.

Тому, цілком логічно, що за піввіковий період не було жодного більш-менш значного суспільного лиха, жертвами якого би не опікувалися діячі РТЧХ. Зупинимося тільки на окремих прикладах такої діяльності.

Землетрус у місті Шемаха (1872 р.)

Початок такого роду діяльності був закладений у 1872 р. коли страшний землетрус зруйнував м. Шемаху (сьогодні це місто розташоване на території Азербайджану). Кавказьке окружне управління Товариства організувало збір пожертвувань на користь постраждалих. За короткий час до каси управління надійшло більше 27 тис. крб. За допомогою спеціальної комісії ця сума була роздана у вигляді грошової допомоги 246 родинам на лікування хворих та поранених, 419 особам на будівництво нових будинків і 397 - на ремонт пошкоджених будівель[17, с.40].

Голод у Самарській губернії (1873-1874 рр.)

Через два роки Червоний Хрест надав ще більш суттєву допомогу населенню Самарської губернії, яке постраждало від неврожаю.

Голод 1873-1874 рр. охопив усі верстви населення губернії, загрожуючи чисельними жертвами і отримав в історичній літературі назву «страшного». Розпочався він не одразу. Ще у 1869 р. , з-за сильної посухи, у Бузулуцькому, Миколаївському, Самарському та Бугурусланському повітах врожай був незначним; але у 1871 р. він виявився настільки мізерним, що, за словами очевидця «…багато із селян не повернули засіяного зерна». В цих умовах губернські земські збори звернулися до уряду із клопотанням про видачу 900 тис. крб. для попередження голоду. Однак, навесні 1872 р. становище, нібито, почало виправлятись, тому самарський губернатор Г.С.Аксаков поспішив застерегти уряд від видачі згаданої суми. Результатом дій губернатора стало те, що необхідні кошти не були отримані, а 1872 р. знову видався неврожайним. «Таким чином, тимчасове покращення становища речей принесло незрівнянно більше шкоди населенню, ніж можна було очікувати» - підсумовував управляючий Самарською палатою державного майна П.В.Алабін. Врожай наступного, 1873 р., вкинув селян губернії у відчай. Стало очевидним, що голод став реальністю[6]..

Про голод у Самарській губернії російська громадськість дізналася з листів Л.М.Толстого в газету «Московские ведомости». Це був першим в історії Російської держави «відкритий лист» - опубліковане звернення до громадськості та влади по допомогу[11, с.105].

Відгуки на виступ надрукували не тільки центральні, провінційні, але і зарубіжні видання. Завдяки цьому в Самару стали надходити пожертвування (сума їх перевищила 1 млн. 887 тис. крб.)[8, с.22].

Значну роль в організації фінансової допомоги відіграло і Російське Товариство Червоного Хреста. Грошові кошти, що надходили до каси Товариства були витрачені на закупівлю великих партій хліба. Всього продовольством було забезпечено майже 115 тис. чоловік, які отримали значну кількість борошна, круп та картоплі [20, с.31].

Всього на допомогу Російським Червоним Хрестом було витрачено майже 500 тис. крб. [20, с.31].

Ветлянська чума (1877–1879 рр.)

У жовтні – листопаді 1878 р. у козачому поселенні Ветлянка Астраханської губернії з’явилась хвороба, що носила явний епідемічний характер і викликала велику смертність ( з 1743 жителів поселення захворіло 445; померло з них 434 людини) [5, с.241-242].

19 грудня 1878 р. Ветлянка була оточена військовими частинам, однак це не зупинило поширення епідемії. Тому 27 грудня вирішено було значно збільшити територію, на яку поширювався карантин. У січні 1879 р. для боротьби із епідемією та ліквідації її наслідків уряд відрядив до Ветлянки комісію на чолі з графом М. Т. Лоріс-Меліковим. Одночасно на місце епідемії виїхала ціла група авторитетних медиків, у складі якої були представники одинадцяти різних європейських країн. ЇЇ очолив відомий німецький гігієніст Август Гірш [13]. Розпочалися роботи по очищенню і дезінфекції будинків та подвір’їв. Могили померлих засипалися вапном. Ветлянка знаходилась в облозі аж до 15 березня 1879 р., після чого було здійснене остаточне очищення та дезінфекція «вимерлих» і «підозрілих» будинків, а також здійснений суцільний огляд жителів поселення. Огляд проводив проф. Е.Е.Ейхвальд у присутності міжнародної комісії [5, с.242].

Заходи, що були прийняті російською владою, були покликані не тільки задовольнити міжнародну делегацію, але і довести ефективність російської системи державного управління. Однак, події у Ветлянці нанесли серйозний удар міжнародній репутації Російській імперії, особливо її відносинам з Німеччиною. Остання отримала можливість вказати Росії на не достаток цивілізованості, причому у той самий момент, коли відбувалися зміни у європейській політиці та вибудовувалися нові економічні та політичні союзи між країнами [13].

Значний резонанс, який викликали ці події у російському суспільстві, привернули увагу громадських організацій та приватних осіб.

Дієву допомогу урядовій медицині надав Російський Червоний Хрест. Найбільш суттєвим заходом у боротьбі з епідемією стало знищення білизни і верхнього одягу у заражених родинах. Тому, перед усім Головне Управління (ГУ) Товариства дало розпорядження зосередити в Астраханській губернії значних запасів білизни. Крім того, для прийняття термінових заходів на випадок поширення епідемії, були відряджені до Ветлянки головноуповноважений В.М.Юзефович та 5 студентів-медиків. В місті Царицин було влаштовано центральний склад, куди від усіх місцевих закладів Червоного Хреста надходили великі партії одягу та взуття. Представники Товариства також брали участь у дезінфекційних роботах; у кінці лютого були спалені всі будинки, в яких виявили захворілих, після попередньої оцінки вартості цих будинків. На боротьбу із чумою було витрачено 23 тис. крб., не враховуючи пожертвувань одягом та іншими речами [17, с.41-41; 20, с.32-33].

Фіналом цих трагічних подій став наступний курйозний випадок. Міський голова м. Царицина пізніше згадував, що санітарна комісія вирішила здійснити дезінфекцію одягу військових, які несли карантинну службу. «Усі речі, – писав він, - …були складені до товарних вагонів, які потім були герметично закупорені та опломбовані. Потім до цих вагонів була пущена з паровозів пара. Через декілька годин вагони були у присутності комісії відкриті і, жах, вони виявилися напівпорожніми…Речі, що знаходилися в них, внаслідок впливу гарячої пари, до такої міри поменшали, що…кожух дорослої людини можна було надіти тільки на піврічну дитину, а папаху не можна було натягнути навіть на кулак! Внаслідок цього війська залишились без теплого одягу та виїхали з Царицину майже без чобіт» [12, с.156].

Епідемія дифтерії у Полтавській губернії (1879-1880 рр.)

Кінець 1879 і початок 1880 р. ознаменувався у діяльності Товариства боротьбою із епідемією дифтериту у Полтавській губернії. Захворювання прийняло такі розміри (за 1879-1880 р. померло більше 25 тис. чоловік) [5, с.295],, що місцевому земству виявилося не під силу припинити поширення хвороби і воно звернулося по допомогу до Російського Червоного Хреста. Головне Управління Товариства одразу ж розробило програму дій і приступило до формування санітарного загону. Вважаючи, що відпущеної суми місцевим земством у 100 тис. крб. явно недостатньо, ГУ виділило додатково ще 105 тис. крб., а також розпочало збір пожертвувань на користь Червоного Хреста. На зібрані кошти ГУ планувало залучити до роботи 30 лікарів та 300 сестер милосердя, забезпечити їх необхідними медикаментами, інструментами та одягом. Для керівництва діяльністю санітарних загонів було вирішено організувати у Полтаві розпорядчий комітет, на чолі якого стали уповноважені Червоного Хреста В.Петров та князь М.М. Кудашев [20, с.34].

Боротьба а з епідемією була надзвичайно важкою. Особливо багато роботи випало на долю сестер милосердя. Тільки за рік діяльності дифтеритом перехворіло 50 сестер, а 2 з них померли. За час діяльності санітарних загонів товариства їх послугами скористалися більше як 80 тис. чоловік Медичний персонал здійснив дезінфекцію майже 33 тис. селянських хат. Затрати Російського Червоного Хреста не обмежились раніше асигнованими 105 тис. крб. Сума ця значно збільшилась, якщо враховувати значні пожертвування, що стікалися до місцевих закладів Товариства [20, с.34].

Голод 1891-1892 рр.

Особливо широку діяльність розгорнуло Товариство у важкі 1891-1892 роки. У 1891 р. 26 губерній Росії охопив небувалий голод. Врожай зернових зменшився на 45% порівняно із середньорічними показниками. Зменшився вивіз російського зерна за кордон. Якщо у 1881-1890 рр. у середньому експортувалось 71888 тис. пудів жита (основний продукт харчування бідноти), то у 1891-1895 рр. – 56836[14, с.48].

Сучасник цих подій Д.І.Нацький, який мешкав у ті часи в місті Єлець, писав: «Осінь 1890 року…була сухою. Всі чекали дощу і у суху землю боялись сіяти озимі хліба (пшеницю) і, не дочекавшись, стали сіяти у другій половині вересня. Вони майже ніде не зійшли. Зима була дуже малосніжною. З першим весняним теплом сніг швидко зійшов, і суха земля не насичалась вологою, а дощу не було. До 25 травня стояла страшна посуха. В ніч на 25 травня я почув журчання струмків на вулиці і дуже зрадів. На ранок виявилось, що пройшов не дощ, а сніг, сильно похолодало, і сніг зійшов тільки наступного дня, але було пізно. І загроза неврожаю стала реальною» [10].

Однак уряд протягом декілька місяців вперто заперечував дані про наявність значної кількості голодуючого населення. У ліберальних колах російської інтелігенції ходили чутки, що тогочасний імператор Олександр ІІІ заявив: «В мене немає голодуючих, а є тільки такі, що постраждали від неврожаю» [15, с.263].

Масштаби цього лиха замовчувались. За словами одного з активних учасників у боротьбі із голодом, князем В.Оболенським: «Цензура стала…викреслювати з газетних колонок слова «голод», «голодні», «голодуючі», кореспонденції, що були заборонені у газетах, ходили по рукам, у вигляді нелегальних листків, приватні листи з голодуючих губерній ретельно переписувались та поширювались. Одним словом створювалась ціла «нелегальна література» присвячена голоду…

Однак відомості про голод проникали і у зарубіжну пресу, та і у Росії замовчувати його стало зовсім неможливо. Уряду прийшлося поступитись»[15, с.263].

17 листопада 1891 р. був створений спеціальний комітет для організації допомоги голодуючим під головуванням великого князя Миколи Олександровича – майбутнього імператора Миколи ІІ. Основною функцією комітету було «…вище розпорядження усіма коштами, що жертвувались через посередництво закладів відомств православного віро сповідування, Міністерства внутрішніх справ, Російського товариства Червоного Хреста і загальне керівництво розпорядженнями губернських установ по розподілу пожертвувань»[10].

Утворення комітету перетворило Російський Червоний Хрест в інстанцію, через яку скеровувався основний потік пожертвувань (на той час вони перевищили 4 млн. 800 тис. крб. ) [20, с.40].

Для збору коштів та надання допомоги Товариством були створені особливі опікунства: 22 губернських, 175 повітових, 1279 дільничних і 325 сільських. Продовольчою допомогою скористалося більше 3 млн. чоловік; медична допомога була надана 35тис. чоловік і більше 89 тис. чоловік отримали допомогу у вигляді коней, фуражу, посівного зерна, землеробських знарядь та ін. [9, с.13].

Окрім допомоги голодуючим, Червоному Хресту прийшлося взяти участь у боротьбі із епідемією тифу та холери, що були викликані недоїданням значної частини населення південних губерній. В самий короткий час Товариство відрядило у заражені місцевості санітарні загони. Загальна кількість сестер милосердя, що надавали медичну допомогу у складі їх формувань досягла 710 чоловік [20, с.41].

Крім цього виду допомоги Російським Червоним Хрестом у ряді губерній (Казанська, Астраханська, Симбірська) були організовані мобільні санітарні загони, що переміщувалися із села у село в залежності від того де спостерігалися спалахи епідемій. Багато закладів Червоного Хреста відкрили чайні, видавалася матеріальна допомога постраждалим сім’ям, приймались заходи щодо опікування сиріт [20, с.41]. Всього на боротьбу із цим лихом Товариство витратило майже 4 млн. 500 тис. крб.[17, с.43]

Неврожай 1898 р.

У 1898 р. новий неврожай охопив 9 губерній Російської імперії. Головне Управління Червоного Хреста у наказі своїм місцевим установам а також уповноваженим визначило ті види допомоги, на які могло розраховувати населення постраждалих губерній. Ця допомога надавалася у наступному вигляді: 1) у видачі продовольчих запасів (зерно, борошно); хліба зі спеціально влаштованих пекарень; молока для дітей та гарячої їжі з їдалень; 2) закупівлі та роздачі палива для випічки хліба та приготування їжі; 3) облаштуванні притулків для дітей та людей похилого віку; 4) відкритті лікарень та амбулаторій; 5) видачі зерна для посівів, купівлі худоби та сільськогосподарського реманенту; 6) наданні допомоги грошима у випадку крайньої необхідності і неможливості допомогти населенню одним з вищевказаних способів [4, с.200].

Норма видачі хліба на день складала: на дорослого – 1 – 1,5 фунти, на дитину – 0,5 – 0,75 фунти. Такий вид допомоги застосовували лише тоді, коли у населення не було палива, а це траплялося частіше всього у степових губерніях, де сировиною для палива була солома. Потреби в останній у неврожайні роки була настільки значною, що населення використовувало для цієї мети солом’яні стріхи [4, с.200].

Роздача хлібних пайків не завжди могла допомогти дійсно нужденним. Часто хліб з’їдався як тими, кому він саме і призначався, так і здоровими членами родини. Спостерігалися і такі прикрі явища, коли працездатні чоловіки, які присвоювали собі весь отриманий пайок, змушували жінок, старих та дітей бідувати, випрошуючи милостиню. Тому відкриття їдалень, де їжа не відпускалася «на дім», а споживалася тут же, на місці, виявилась на практиці кращим контролюючим засобом для розподілу продовольчої допомоги серед голодуючого населення [4, с.201].

Окрім спільних їдалень, де отримували їжу дорослі та діти, відкривалися спеціалізовані дитячі їдальні, шкільні та спеціально «для хворих на цингу» [4, с.201].

Всього же продовольчу допомогу отримали 3 млн. 700 тис. чоловік [17, с.44].

Для надання медичної допомоги населенню, місцеві заклади Червоного Хреста у постраждалих губерніях ще з осені 1898 р. розпочали мобілізацію свого санітарного персоналу. Відрядивши до Самарської та Уфимської губернії 8 сестер милосердя та 10 студентів останнього курсу Військово-медичної академії для допомоги санітарним загонам місцевих установ Червоного Хреста. Незабаром, після спалаху цинги у Саратовській та В’ятській губерніях і подальшого її поширення межах Самарської та Казанської губерній, ГУ Товариства поступово збільшувало склад санітарного персоналу Червоного Хреста [20, с.47].

В самий пік поширення епідемій медико-санітарний персонал Товариства у 7 східних губерніях досяг 1200 чоловік, які надали допомоги більше як 140 тис. хворих. Для харчування хворих цингою (оскільки у постраждалих спостерігалася майже повна відсутність овочів) за розпорядженням ГУ, його уповноважених та місцевих управлінь, біло надіслано з С.-Петербургу, Москви, Києва та інших міст значна кількість пресованої квашеної капусти та лимонів [20, с.47].

Така широкомасштабна діяльність вимагала й відповідних коштів. Останні надходили з наступних джерел: 1) 3 млн. крб. пожертвував імператор Микола ІІ; 2) 1 млн. 750 тис. крб. надійшло від інших жертвувателів. Витрати склали 3 млн. 800 тис. крб. в тому числі більше 60 тис. крб. було скеровано на формування санітарних загонів [17, с.45].

 

Неврожай 1900-1901 рр.

Щойно заклади Російського Червоного Хреста завершили свою роботу по допомозі населенню місцевостей вражених неврожаєм 1898 р. як до ГУ РТЧХ почали надходити відомості про новий неврожай, що охопив територію 11 губерній півдня та сходу країни. Червоному Христо прийшлось знову мобілізовувати свої сили та кошти для надання продовольчої та медичної допомоги постраждалим. До охоплених неврожаєм місцевостей було скеровано близько 600 чоловік зі складу персоналу РТЧХ, в тому числі 42 лікарі, 31 студент, 59 фельдшерів, 207 медичних сестер, 8 доглядальниць, 11 санітарів та ін. Було відкрито 1400 їдалень, більше 140 пекарень і харчових пунктів та 19 чайних. Загальна кількість постраждалих. Які скористалися допомогою Товариства перевищила 800 тис. чоловік. Витрати товариства склали 1 млн. 325 тис. крб.[17, с.45-46].

Землетрус у містах Шемасі та Андижані (1902 р.)

В результаті потужного землетрусу (3 лютого 1902 р.) Шемаха була зруйнована вдруге. Загинуло 5 тис. чоловік, а решта населення (25 тис.) у розпал зими залишилось без даху над головою. У тогочасній газеті так описувалась ця подія: «В одну хвилину були зруйновані лазні, і під грудами каменю та сміття опинилися похованими жінки та діти. У мусульманській школі йшли звичайні заняття. Школа рухнула і всі загинули. В одному з будинків зібралися знайомі та рідня, щоб пом’янути покійника, але будинок став могилою для них самих. З п’яти тисяч будинків у місті чотири тисячі були зруйновані повністю. Решта отримали більш-менш значні ушкодження. Населення залишилося без даху над головою…Ніхто не наважувався шукати притулку в уцілілих будинках: підземні поштовхи не припинялись протягом декількох днів. А погода була надзвичайно поганою. Люди тулились біля розведених на руїнах багаттях. Не вистачало їжі»[18].

3 грудня цього ж року аналогічне лихо спіткало населення міста Андижану. Стався один з найбільш сильних землетрусів у регіоні, яке коливалося на позначці 9 балів. Під час цього природного катаклізму буквально було стерте з лиця землі один з центрів торгівлі бавовною. Загинуло не менше 4 тис. чоловік. Підземні поштовхи продовжувалися ще два тижні [7].

Першими на допомогу населенню прийшли жителі прилеглих місцевостей, забезпечуючи ( у міру можливості) постраждалих одягом та їжею. Місцева влада доклала зусиль для влаштування тимчасових бараків, залізних печей, мобільних кухонь та відрядивши роту саперів для розчищення руїн. Частина місцевих жителів отримали тимчасовий притулок у залізничних вагонах. Одразу ж після катастрофи у Ташкенті та Андижані були організовані благодійні комітети. Імператор Микола ІІ пожертвував на допомогу постраждалим 50 тис. крб. З Коканду було відправлено 8 залізничних вагонів із продовольством та теплим одягом [2].

Червоний Хрест одразу ж прийшов на допомогу населенню вищеназваних міст, відправивши туди одяг, білизну, медикаменти та перев’язочні засоби. На допомогу населенню Шемахи Товариство витратило більше 124 тис. крб., постраждалим Андіжану було виділено майже 77 тис. крб.[17, с.46].

Неврожай 1905-1906 рр.

В 1905-1906 рр. неврожай знову охопив все Поволжя, Кавказ, Закавказзя та область Війська Донського. Червоний Хрест, керуючись досвідом попередніх кампаній, одразу ж почав надавати допомогу потребуючому її населенню. Було організовано годування у їдальнях та видача на руки продуктових пайків хлібом, крупою та борошном. Всього Червоним Хрестом було відкрито більше 10 тис. їдалень, майже 1800 пекарень, більше 1800 пунктів для роздачі продовольства та ін. заклади. Всім названим закладам було відпущено біля 86 млн. порцій їжі, та більше 18 млн. пайків продуктами. На допомогу постраждалому населенню було витрачено майже 4 млн. 400 тис. крб.[17, с.46].

 

Епідемія холери.

На початку липня 1907 р. холера з’явилась у Самарі і почала поширюватись по приволзьким губерніям. У липні епідемія охопила все Поволжя і «помандрувала» далі на схід – до Сибіру, у південному та південно-західному напрямках – у Донську область і губернії Кавказу та північний захід – у центральні землеробські райони. Однак хоча випадки захворювань на холеру і були зареєстровані у 49 губерніях та областях країни, тим не менше епідемія не відзначалася особливою інтенсивністю. Всього було зареєстровано 12 716 захворювань, з яких 5421 завершилися смертю. Сильніше інших постраждали Астраханська, Томська, Саратовська, Самарська та Київська губернії [5, с.276].

У серпні 1907 р. головний медичний інспектор звернувся у ГУ РТЧХ із проханням про відкриття на час епідемії холери безкоштовних чайних в Астрахані, Царицині, Саратові, Самарі та інших населених пунктах Поволжя. Протягом 1907-1911 р. Товариство Червоного Хреста надавало допомогу населенню імперії у боротьбі з епідемією холери, що спалахувала кожен рік [17, с.47].

У 1907 р. ГУ було асигновано на відкриття та утримання безплатної чайної у розпорядження Саратовського місцевого управління 3000 крб., Астраханського – 1000 крб. і Казанського 1000 крб. Такі чайні, що були відкриті у місцях скупчення людей, функціонували протягом цілого дня і число їх відвідувачів досягало 10 тис. чоловік. Чай тут видавався із лимонною кислотою [17, с.47].

Затихнувши у кінці 1907 р., епідемія спалахнула із новою силою весною 1908 р. На початку липня холерні захворювання одночасно з’явились в Астрахані та Царицині, а у серпні перші хворі з’явилися у центральних губерніях - Московській, Орловській, Тамбовській, Рязанській, Володимирській, Смоленській. У кінці серпня холера охопила і С.-Петербург [5, с.276].

Загалом, епідемія охопила 71 губернію країни. Із захворівши 30 709 чоловік померла половина [5, с.276].

Російський Червоний Хрест одразу ж прийшов на допомогу постраждалим. ГУ РТЧХ виділило у розпорядження столиці імперії з власних запасів необхідне устаткування для обладнання лікарні на 700 хворих та 20 санітарних фургонів. У медичних закладах п’яти петербурзьких общин та дамського лазаретного комітету було відведено 182 ліжка для не холерних хворих з метою звільнити у міських лікарнях більше місць для хворих, вражених цією епідемією. Для допомоги медико-санітарного персоналу міста общини Червоного Хреста виділили зі свого складу 56 сестер, які були направлені у міські лікарні [17, с.47-48].

Вважаючи, що одним із найбільш дієвих способів боротьби із епідемією є покращення харчування Товариство відкрило у місті 16 їдалень та 14 чайних. Додатково РТЧХ сформувало 10 дезінфекційних загонів, кожний з яких складався із студента-медика та 3 санітарів [17, с.48].

У провінції у 1908 р. допомога надавалась шляхом відкриття їдалень та чайних місцевими управліннями Товариства (Астраханським, Катеринославським, Самарським, Саратовським, Симбірським та ін.). Витрати на утримання цих закладів перевищили 26 тис. крб.[17, с.48].

У кінці травня 1909 р. холера знову спалахнула у столиці Російської імперії і Червоний Хрест знову відкрив 12 їдалень, 8 чайних та сформував 12 дезінфекційних загонів. У провінції діяльність Товариства виразилась в організації у Москві, Полоцьку та Ялті [17, с.48-49].

У 1910 р. холера охопила майже уся територію країни (78 губерній та областей). Чисельність хворих перевищила 239 866 чоловік, з них померло - 112 506 [5, с.278]. Особливого поширення хвороба набула на території Донецького гірничопромислового району; у Катеринославській, Харківській, Херсонській та Таврійській губерніях; в області Війська Донського. У зв’язку із небувалим розмахом хвороби було вирішено об’єднати зусилля урядових структур та громадських благодійних організацій. РТЧХ одразу відгукнулося на цю пропозицію, скерувавши спеціального уповноваженого, Г.Є.Рейна у постраждалі райони. У його розпорядження були направлені 11 лікарів, 19 студентів-медиків, 50 сестер милосердя та 31 санітар. Весь цей персонал був розподілений на 26 санітарних загонів. Витрати Товариства на їх організацію перевищили 47 тис. крб.[17, с.49].

Крім Донецького району допомога надавалась населенню Саратовської, Костромської, Казанської, Полтавської, Симбірської, Воронезької губерній та ряду інших місцевостей. В цих губерніях працювали 20 лікарів, 29 студентів-медиків, 85 сестер милосердя, 23 фельдшери та 62 санітари. На медичну та продовольчу допомогу Товариство витратило близько 102 тис. крб.[17, с.49].

У Петербурзі у 1910 р. також було відкрито 12 їдалень та 9 чайних із щоденним відпуском у 4500 – 5000 порцій їжі на що було витрачено більше 34 тис. крб.[17, с.49].

У 1911 р. епідемія холери ослабла, але Червоний Хрест, з метою попередження її повторного спалаху, відкрив медико-харчові пункти у місцях великого скупчення сільськогосподарських робітників та переселенців. Такі пункти були відкриті у Херсоні, Царицині, Ростові-на-Дону. Витрати Товариства на утримання цих пунктів перевищили 21 тис. крб.[17, с.49-50].

Неврожай 1911 – 1912 рр..

У 1911-1912 рр. голод охопив 60 губерній Російської імперії. Постраждало від лиха 20 млн. чоловік, а померло від голоду та його наслідків, по деяким дискусійним оцінкам, до 4 млн. чоловік [19, с.58]. Коли у 1911р. новий недорід охопив більше 20 губерній імперії, для надання лікарняної і продовольчої допомоги Товариством були відправлені 41 лікарняно-харчувальний загін у складі 42-х лікарів, 11-ти студентів-медиків, 8-ми фельдшерів, 255-ти сестер милосердя і 28-ми санітарів. Ними було відкрито 448 їдалень і 108 пайкових пунктів, 23 амбулаторних пункти, 3 хлібопекарні і 3 лікарні по 10 ліжок кожна [9, с.13].

На організацію допомоги населенню РТЧХ витратило майже 2млн. 300 тис крб.[17, с.51].

Висновки. Отже, крім своєї основної роботи – допомога пораненим та хворим військовим під час бойових дій, Російський Червоний Хрест виконував ще одне, не менш значиме завдання – надавав соціальну підтримку цивільному населенню у мирний час. З самого початку свого існування Товариство виступило надійним помічником уряду у ліквідації наслідків стихійних та гуманітарних по всій території Російської імперії.

Форми роботи, що застосовувало Товариство, були різнобічними: видача постраждалим продуктових пайків, одягу та предметів першої необхідності; відкриття безкоштовних їдалень та харчувальних пунктів; облаштування притулків для дітей та людей похилого віку; відкриття лікарень та амбулаторій; надання допомоги грошима і т.д.

Громадська благодійна діяльність стимулювалась не тільки масштабами стихійних катаклізмів. ЇЇ живила активність та співчуття до нужденних широких верств російського суспільства, а також і слабкий розвитком державної медицини, яка була просто не в змозі надати допомогу багатомільйонному населенню країни.

 

Література:

1. Афанасьев В.Г., Соколов А.Р. Благотворительность в России: Историографические аспекты проблемы / Афанасьев В.Г., Соколов А.Р. - СПб.: Нестор, 1998. - 102с.

2. Баскин В. Землетрясение в Андижане. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. zerrspiegel.orientphil.uni-halle.de/t1079.html.

3. Беляєва М.В. Российское Общество Красного Креста в истории России 1867-1921 гг.: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. истор. наук: 07.00.02 «Отечественная история»/ М.В.Беляева; Ставропольский государственный университет. - Ставрополь,2002. – 22 с.

4. Благотворительность и милосердие: рубеж ХІХ – ХХ вв. Историко-документальное издание. — СПб.: Лики России, 2000. — 248 с.

5. Васильев К.Г., Сегал А.Е. История эпидемий в России (Материалы и очерки) / К.Г.Васильев, А.Е.Сегал. – М.: Гос. изд-во мед. лит-ры, 1960. – 398 с.

6. Голод 1873 года в Самарской губернии и помощь литераторов – выпуском сборника Складчина. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.kraeved_-samara.ru/archives/504.

7. Землетрясение в Андижане. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.uzbekistans.ru/goroda.../zemletryasenie-v-andijane.html.

8. Игнашов А. Чем люди живы… /А.Игнашов // Самарские судьбы. – 2008. - №8. – С.21-32.

9. Краткий отчетный бюллетень ГУ РОКК. – 1912. - № 86. – С.13.

10. Кривошеин Н.В. Голод 1891-1892 гг. и тамбовская миссия графа А.А.Бобринского. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. http://kraeved48.ru/node/106.

11. Лев Толстой в Самарской губернии // Молодежная волна. Литературный журнал молодежного отделения Самарской областной писательской организации. – 2008. - №1. - С.101-114.

12. Мельников Н. Ветлянская чума в 1878 та 1879 гг. Воспоминания бывшего городского головы г. Царицина /Н.Мельников // Русская старина. – 1889. –Т. LXIV (октябрь, ноябрь, декабрь). – С.143-156.

13. Михель Д. – Дуновение чумы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. magazines.russ.ru/neva/2010/7/mi16.html.

14. Носова Е.А. Голод 1891-1892 гг. в России и зерновой рынок Западной Сибири / Е.А.Носова // Известия Алтайского государственного университета. – 2007. - № 4-1. – С.48-53.

15. Оболенский В.А. Воспоминания о голодном 1891 годе / В.Оболенский // Современные записки. - 1921. - Кн. VII. - С. 261–285.

16. Оксенюк Е.В. Деятельность Российского Общества Красного Креста в начале ХХ в. (1903-1914 гг.): автореф. дис. на соискание учен. степени канд. истор. наук: 07.00.02 «Отечественная история» / Е.В. Оксенюк; Негосударственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет».– М.,2012. – 23 с.

17. Очерк возникновения и деятельности Российского Общества Красного Креста. - С.-Петербург: Государственная типография, 1913.-63с.

18. Призрак Шемахи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. azcongress.ru/2011/07/02/prizrak_shemahi/.

19. Пуля О. Россия и голод. История длиной в девять столетий: 1024-1917 /О.Пуля. // Аграрный эксперт. – 2008. - №8 (август) – С.54-59.

20. Российское Общество Красного Креста. Исторический обзор деятельности. – С.-Петербург: Лештуковская паровая скоропечатня П.О.Яблонского, 1902. – 143 с.

21. Россия: Энциклопедический словарь. – Л.: Лениздат, 1991. – 922 с.

22. Ульянова Г.Н. Благотворительность в Российской империи. XIX – начало XX века /Г.Н.Ульянова. - М.: Наука, 2005. - 415 с.

23. Ульянова Г.Н. Здравоохранение и медицина / Ульянова Г.Н. // Россия в начале ХХ века. - М.: Новый хронограф, 2002. - С.624-651. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // galinaulianova.ru/

 

References:

1. Afanas`ev V.G., Sokolov A.R. Blagotvory`tel`nost` v Rossy`y`: Y`story`ografy`chesky`e aspektu problemu / Afanas`ev V.G., Sokolov A.R. - SPb.: Nestor, 1998. - 102s.

2. Basky`n V. Zemletryaseny`e v Andy`zhane. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www. zerrspiegel.orientphil.uni-halle.de/t1079.html.15. Blagotvory`tel`nost` y` my`loserdy`e: Y`story`ko-dokumental`noe y`zdany`e. – SPb.: Py`ky` Rossy`y`, 2000. – 248 s.

3. Belyayeva M.V. Rossy`jskoe Obshhestvo Krasnogo Kresta v y`story`y` Rossy`y` 1867-1921 gg.: avtoref. dy`s. na soy`skany`e uchen. stepeny` kand. y`stor. nauk: 07.00.02 «Otechestvennaya y`story`ya»/ M.V.Belyaeva; Stavropol`sky`j gosudarstvennuj uny`versy`tet. - Stavropol`,2002. – 22 s.

4. Blagotvory`tel`nost` y` my`loserdy`e: rubezh XIX – XX vv. Y`story`ko-dokumental`noe y`zdany`e. — SPb.: Ly`ky` Rossy`y`, 2000. — 248 s.

5. Vasy`l`ev K.G., Segal A.E. Y`story`ya еpy`demy`j v Rossy`y` (Matery`alu y` ocherky`) / K.G.Vasy`l`ev, A.E.Segal. – M.: Gos. y`zd-vo med. ly`t-ru, 1960. – 398 s.

6. Golod 1873 goda v Samarskoj guberny`y` y` pomoshh` ly`teratorov – vupuskom sborny`ka Skladchy`na. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www.kraeved_-samara.ru/archives/504.

7. Zemletryaseny`e v Andy`zhane. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www.uzbekistans.ru/goroda.../zemletryasenie-v-andijane.html.

8. Y`gnashov A. Chem lyudy` zhy`vu… /A.Y`gnashov // Samarsky`e sud`bu. – 2008. - #8. – S.21-32.

9. Kratky`j otchetnuj byulleten` GU ROKK. – 1912. - # 86. – S.13.

10. Kry`voshey`n N.V. Golod 1891-1892 gg. y` tambovskaya my`ssy`ya grafa A.A.Bobry`nskogo. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www. http://kraeved48.ru/node/106.

11. Lev Tolstoj v Samarskoj guberny`y` // Molodezhnaya volna. Ly`teraturnuj zhurnal molodezhnogo otdeleny`ya Samarskoj oblastnoj py`satel`skoj organy`zacy`y`. – 2008. - #1. - S.101-114.

12. Mel`ny`kov N. Vetlyanskaya chuma v 1878 ta 1879 gg. Vospomy`nany`ya buvshego gorodskogo golovu g. Czary`cy`na /N.Mel`ny`kov // Russkaya stary`na. – 1889. –T. LXIV (oktyabr`, noyabr`, dekabr`). – S.143-156.

13. My`xel` D. – Dunoveny`e chumu. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www. magazines.russ.ru/neva/2010/7/mi16.html.

14. Nosova E.A. Golod 1891-1892 gg. v Rossy`y` y` zernovoj runok Zapadnoj Sy`by`ry` / E.A.Nosova // Y`zvesty`ya Altajskogo gosudarstvennogo uny`versy`teta. – 2007. - # 4-1. – S.48-53.

15. Obolensky`j V.A. Vospomy`nany`ya o golodnom 1891 gode / V.Obolensky`j // Sovremennue zapy`sky`. - 1921. - Kn. VII. - S. 261–285.

16. Oksenyuk E.V. Deyatel`nost` Rossy`jskogo Obshhestva Krasnogo Kresta v nachale XX v. (1903-1914 gg.): avtoref. dy`s. na soy`skany`e uchen. stepeny` kand. y`stor. nauk: 07.00.02 «Otechestvennaya y`story`ya» / E.V. Oksenyuk; Negosudarstvennoe obrazovatel`noe uchrezhdeny`e vusshego professy`onal`nogo obrazovany`ya «Pravoslavnuj Svyato-Ty`xonovsky`j gumany`tarnuj uny`versy`tet». – M.,2012. – 23 s.

17. Ocherk vozny`knoveny`ya y` deyatel`nosty` Rossy`jskogo Obshhestva Krasnogo Kresta. - S.-Peterburg: Gosudarstvennaya ty`pografy`ya, 1913.-63s.

18. Pry`zrak Shemaxy`. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: //www. azcongress.ru/2011/07/02/prizrak_shemahi/.

19. Pulya O. Rossy`ya y` golod. Y`story`ya dly`noj v devyat` stolety`j: 1024-1917 /O.Pulya. // Agrarnuj ekspert. – 2008. - #8 (avgust) – S.54-59.

20. Rossy`jskoe Obshhestvo Krasnogo Kresta. Y`story`chesky`j obzor deyatel`nosty`. – S.-Peterburg: Leshtukovskaya parovaya skoropechatnya P.O.Yablonskogo, 1902. – 143 s.

21. Rossy`ya: Эncy`klopedy`chesky`j slovar`. – L.: Leny`zdat, 1991. – 922 s.

22. Ul`yanova G.N. Blagotvory`tel`nost` v Rossy`jskoj y`mpery`y`. XIX – nachalo XX veka /G.N.Ul`yanova. - M.: Nauka, 2005. - 415 s.

23. Ul`yanova G.N. Zdravooxraneny`e y` medy`cy`na / Ul`yanova G.N. // Rossy`ya v nachale XX veka. - M.: Novuj xronograf, 2002. - S.624-651. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http: // galinaulianova.ru/

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.