Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

кандидат психологічних наук, Коновальчук В. І. ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

УДК: 101. 37. 923(075.8)

 

ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

кандидат психологічних наук, Коновальчук В. І.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, Україна, м. Черкаси

 

Філософський аналіз сучасних кризових явищ, антагонізмів та суперечностей у суспільстві та світі виявляє їх взаємов’язок із внутрішньою нестабільністю та розщепленістю особистості. Конструктивний вихід із нинішньої ситуації має ґрунтуватися на забезпеченні та збереженні цілісної, психічно стабільної і здорової особистості. Цілісність людини визначається єдністю об'єктивної, суб'єктивної та трансцендентальної реальностей. Розвиток особистості як цілісної духовно-моральної сутності є визначальною проблемою сучасної філософії освіти.

Ключові слова: цілісність особистості, філософська антропологія, цілісний підхід, натуралістичне розуміння людини, тілесне, духовне, психічна реальність, об'єктивна реальність, суб'єктивна реальність, трансцендентальна реальність

 

Коновальчук В.И. Целостность личности в философии образования.

кандидат психологических наукЧеркасский областной институт последипломного образования педагогических работников, Украина,. Черкассы.

Философский анализ современных кризисных явлений, антагонизмов и противоречий в обществе и мире обнаруживает их взаимосвязь с внутренней нестабильностью и расщепленностью личности. Конструктивный выход из сложившейся ситуации должен основываться на обеспечении и сохранении целостной, психически стабильной и здоровой личности. Целостность человека определяется единством объективной, субъективной и трансцендентальной реальностей. Развитие личности как целостной духовно-нравственной сущности является определяющей проблемой современной философии образования.

Ключевые слова: целостность личности, философская антропология, целостный подход, натуралистическое понимание человека, телесное, духовное, психическое реальность, объективная реальность, субъективная реальность, трансцендентальная реальность

 

Konovalchuk V.I. Integrity of Personality in Philosophy of Education

Cherkasy Regional Institute of Post Diploma Education for Pedagogical Workers, Ukraine, t. Cherkasy

Philosophy analyses of modern crisis events, antagonisms and contradictions in society and world reveals their interconnection with inner instability and split personality. Constructive solving of current situation must be based on providing and preserving of integral, mentally stable and healthy personality. The integrity of personality is defined by the unity of objective, subjective and metempirical realities. The development of personality as an integral spiritual and moral essence is the determining challenge of modern philosophy of education.

Key words: integrity of personality, philosophic anthropology, molarism, naturalist understanding of a human being, external, spiritual, psychic reality, objective reality, subjective reality, metempirical reality.

 

Вступ.

У світових процесах та подіях, які хвилюють людство останнім часом, із очевидністю виявляється загострення антагонізму між розщепленою сутністю початково єдиного світу. Війни, збройні конфлікти, терористичні акти, кризові суспільні та економічні явища взаємопов’язані із внутрішньою нестабільністю та розщепленістю особистості. Системний характер конструктивного виходу із нинішньої ситуації передбачає і увагу до забезпечення та збереження цілісної, психічно стабільної і здорової особистості.

Галуззю соціального світу, що представляє собою систему людських взаємин, у яких розвивається особистісний потенціал разом зі здатністю людини бути суспільною істотою є освіта. У функціональному плані освіта стає тією субстанцією, усередині якої людині надається можливість здійснити вибір не лише реалістичного і гуманного світогляду, але й самої себе в якості цілісної унікальної особистості з нескінченними творчими можливостями і здібностями. Обмежена формально-інформативним, операційно - технічним рівнем освіта забезпечує технократичний світогляд, не лише опускає індивіда до статусу функціонера, але також загрожує майбутньому всього людства.

Сучасна філософія освіти найперше має ґрунтуватися на парадигмі, яка відображає розвиток особистості як цілісної духовно-моральної сутності. Саме тому, доцільно, найперше, наукове освоєння досвіду різних систем пізнання, які стосуються проблеми культурно-історичного шляху розвитку уявлень про цілісну природу людини.

Розробкою цілісного уявлення про людину займається філософська антропологія, розглядаючи людину у всьому різноманітті форм і способів її становлення та у єдності людини і світу. Дослідження у руслі філософської антропології актуальні уже тому, що проблемою наукових дисциплін у ХХ столітті виявилася відсутність цілісного погляду на людину. «Теорія людини як особистості спрямовується по хибному шляху, коли вона обмежується описом людини як машини чи органічної системи матеріальних процесів. Здається незвичайним, що, в той час як фізичні та біологічні науки про речові процеси здобули загальну перемогу в боротьбі з тенденціями персоналізації світу речей або введення людських інтенцій в тваринний світ,справжня наука про особистості ледь зароджується з причини застарілої тенденції до деперсоналізації, або уречевлення особистостей», - зазначає Р.Ленг, досліджуючи проблему розщеплення особистості [1, с.3].

О.Асмолов констатував, що для сучасної психології характерною є «втеча у функції» [2, с.99], людина «розкладається» на безліч функцій, процесів, диспозицій, станів, відносин, реакцій. Це призводить психологію до втрати і спотворення свого предмета і, відповідно, до відсутності надійного прогнозу поведінки і конструктивного розвитку людини. Б.Братусь застерігає сучасних психологів від підміни людини її психологічними знаряддями - підсвідомістю, характером, особистістю і закликає вивчати людину, а не її «інструментарій» [3, с. 42-67]. В. Слободчиков і Є.Ісаєв вводять поняття «психологічної антропології» [4, с.383]. Такі підходи є свідченням усвідомлення необхідності цілісного підходу до вивчення людини - створення системи людинознавства. «Витоки проблеми цілісного і часткового опису психології людини лежать в практиці роботи із людиною. У реальності міжособистісних відносин людина постає як ціле, як унікальний живий суб'єкт, у всьому різноманітті своїх індивідуально-неповторних проявів і властивостей. Цілісність людської практики передбачає цілісність пізнання людини» [4, с. 16].

Осмислення людини як цілісної істоти споконвіку належить філософії, яка розуміє людину в єдності модусів тіла, душі і духу. У східній філософській традиції склалася холістична модель людини, пов'язана з усім всесвітом. У античній філософії традиційним було космологічно-натуралістичне тлумачення людини. Розуміння людини древніми греками було «чисто натуралістичним, - стверджує Г.Сейфі , - що не визнавало ніякої двоїстості в людині і ніякого поділу між чуттєвими і духовними прагненнями. Все природне - нормальне і священне… І навіть грецька мова не мала специфічного терміну для позначення того, що ми називаємо гріхом» [5, с.70-71]. О.Лосев, характеризучи общинно - родовий давньогрецький світогляд як космологічний соматизм, вважав, що чуттєво - матеріальний космологізм був основою всієї античної культури, у якій общинно - родові відносини переносилися на природу і космос і розглядалися як граничне узагальнення людського тіла [6, с. 191].

Аналізуючи проблему людської тілесності в античній культурі, І.Биховська підкреслювала традиційність розуміння людини в нерозчленованій єдності тілесного і духовного: «Принцип єдності, цілісності тілесного і духовного начал в людині, настільки яскраво втілений у культурі античності, грунтувався на світоглядної ідеї «нероздільності» людини» [7, с. 53]. Вираз цієї ідеї авторка вбачає і у філософських вченнях (епікуреїзм), і в античних практиках, де не були поширені садистські тілесні покарання на відміну від давньої Персіі [7,

с. 56-57]. І лише пізніше у античній філософії формується образливий, принизливий підхід до розуміння людської тілесності (неоплатонізм, стоїцизм) Але в досократівській філософії соматична єдність природи (космосу) і людини щодо їх складу і будови розумілося в дусі фізикалізму, визнавалося, що людина складається із тих же елементів, що і всі природні речі.

Філософія Відродження повертається до образу природної людини. «Епоха Відродження, - вважав М.Бердяєв, - знову відкриває природну людину. ... Ренесанс є не що інше, як звернення людини до природи і повернення її до античності. ... Гуманістична свідомість, яка була народжена цим двоїстим зверненням до античності і до природи ... повернула людину від духовної людини до природної людини» [8, c.102-103]. Але цей гуманізм мав двоїстий характер. З одного боку, він оспівував могутність людських сил в області перетворення природи, з іншого, «принижував людину, бо перестав вважати її істотою вищого, Божественного походження, перестав утверджувати її небесну батьківщину і почав стверджувати виключно її земну батьківщину і земне походження. Цим гуманізм понизив ранг людини» [8, c.109]. Однак, судження М. Бердяєва скоріше стосуються натурфілософії Відродження, аніж учінь гуманістів, особливо Дж. Манетті, який схильний наділяти людину властивостями, які приписувалися в середньовічній філософії Богу. «Отже, з самого початку, - стверджує він, - бог, мабуть, визнав це настільки гідне і видатне своє творіння настільки цінним, що зробив людину найпрекраснішою, найблагороднішою, наймудрішою, найсильнішою і, нарешті, наймогутнішою» [9, c.21]. Своє гуманістичне розуміння людини він доводить, опираючись на дані наук (анатомії та медицини), текст Біблії і досягнення культури. І хоча філософ, віддаючи данину ще сильному тоді релігійному світогляду, визнавав створення людини Богом, разом з тим нерідко він в прямій формі підкреслював, що людина є творінням природи, яку трактує пантеїстично як розумну і божественну.

Згідно Ж.-Ж. Руссо, природна людина є цілісною істотою, тоді як людина, що живе в громадянському суспільстві, - роздробленою через наявність поділу праці та її професійної спеціалізації: «Природна людина є всим для себе, вона - нумерологічна одиниця, абсолютна цілісність, яка не має відношення ні до чого, окрім як до себе самої і собі подібним. Людина громадянського суспільства є лише дрібна частина, яка залежить від знаменника і цінність якої знаходиться у відношенні до цілого, яким у цьому випадку є соціальне тіло» [10, с. 544]. На основі цієї цілісності в природі людина є особистістю, має свободу, а в культурі людина потрапляє в залежність від інших людей через свою спеціалізацію і тому перестає бути особистістю. У природі у людини немає суддів, вона не залежить ні від чиєї думки. У культурі ж людина залежить від мас і громадської думки. С. Гессен вважає, що «протест Руссо проти культури означає при найближчому розгляді боротьбу за моральний ідеал вільної і цілісної особистості» »[11, с.40].

На думку З.Фрейда, людина - індивід виступає як єдність Воно (несвідомих потягів, обумовлених природними інстинктами), Я (свідомості як посередника між Воно і Над-Я ) і Над-Я ( ідеалу Я, який втілює вимоги суспільства до окремої людини). У З.Фрейда глибинною сутністю людини і регулятором її поведінки виступає Воно, від якого залежать Я, і Над-Я : «По відношенню до Воно Я подібно вершнику, який повинен приборкати переважаючу силу коня, з тією тільки різницею, що вершник намагається зробити це власними силами, Я ж силами запозиченими ... Як і вершникові, якщо він не захоче розлучитися з конем, часто залишається тільки вести його туди, куди йому хочеться, так і Я перетворює зазвичай волю Воно в дію, начебто б це б було його власною волею. ... Я - ідеал є ... спадкоємцем Едіпового комплексу і, отже, виразом самих потужних рухів Воно і найважливіших доль його лібідо » [12, с. 432].

Фрейд відкрив у психіці людини, яка до нього ототожнювалася зі свідомістю, пласт несвідомого і спробував з його допомогою пояснити життя людини - індивіда та суспільства, розробивши психоаналіз як спосіб лікування осіб, які страждають психоневрозами методом раціоналізації їхніх несвідомих потягів. Але при цьому він дещо біологізував людину і пояснив її поведінку і життя на засадах жорсткого детермінізму. Оцінюючи вчення З.Фрейда, Е.Фромм вважав, що той «зробив дуже важливий крок вперед від механічного фізіологізму до біологічного погляду на організм як ціле і до аналізу біологічних передумов феноменів любові і ненависті. Але механічний фізіологізм в розумінні тіла людини і її життя Фрейдом не був до кінця подоланий». [13, с. С. 32].

У різних наукових концепціях робилися спроби подолати «роздробленість» і фрагментарність в описі психічної реальності людини. Одним із перших науковців відкинув розсічення психіки на елементи, як протиприродну операцію, В.Джеймс. Представники "розуміючої" психології вважали, що предметом психології є цілісність психічного життя, «одиницю», якого Дільтей, зокрема, бачив у «переживанні». Гуманістична психологія «третя сила», усвідомлюючи «втрату» людини у науці, актуалізувала проблему цілісності як категорії, що із необхідністю співвідноситься із усією людиною, а не лише із її свідомістю, особистістю, сприйняттям. На жаль, конструктивна разробка категорії «цілісності» у рамках гуманістичної психології не була запропонована.

У вітчизняній психології В.Бехтерєва, зокрема, у його програмі об'ективної психології була запропонована методологія теоретичного синтезу різноманітних знань про людину і комплексного її дослідження. Ідея всебічного вивчення людини в радянській психології була розроблена далі учнем В. Бехтерєва - Б. Ананьєвим. Ідея цілісності людини виявилася системоутворюючою у концепції Б.Ананьєва і визначила її антропологізм. Згідно антропологічного принципу Б. Ананьєва, вся система властивостей людини опосередковує зовнішні детермінуючі впливи, в результаті чого і виникає психічний і поведінковий акт, що відображає індивідуальну своєрідність. Антропологічний принцип і комплексний підхід - нерозривні сторони єдиної концепції людини Б. Ананьєва. Б. Ананьєв запропонував і обґрунтував системно-структурну модель людини, інтегруючу сукупність її властивостей як природної істоти і соціальної. Ідея цілісності, яка знайшла відображення в школі В. Бехтерєва, була чітко виражена Б.Ананьєвим у понятті індивідуальності. У зв'язку з тим, що проблема людини стала в центрі сучасної науки, змінюється і позиція психології в загальній системі наукового знання. «Психологія стає важливим знаряддям зв'язку між усіма засобами пізнання людини, об'єднання різних розділів природознавства і суспільних наук в новому синтетичному людинознавстві» [14, с.381]. Подібну думку про "ключове" положення психології у системі наук про людину завдяки функції зв'язку природничо-наукового і гуманітарного знання, висловлював і Ж. Піаже.

Висновки.

Аналіз поглядів на сутність і природу людини в філософії дозволяє підсумувати, що всі філософські напрямки розглядають з різних сторін одне питання: співвідношення духу (психіки) і матерії (соми). На сучасному етапі наукового знання неможливодо кінця пояснити природу взаємодії фізіологічних і психічних явищ. Для особистості характерною є незліченна кількість взаємозв'язків і взаємодій, які утворюють внутрішню єдність, яка виділяє людину на тлі оточення. Саме в означених характеристиках здійснюється єдність тілесного і духовного, біологічного і соціального, вродженого і набутого.

Цілісність є особливим утворенням, яке має властивості суб'єктності, нескінченності і субстанціональності. Цілісність не властива всім речам дійсності, а лише тим, які здатні визначити свою «самість». У світі виділяються три загальні форми існування цілісності: природа (буття), суспільство, людина. Цілісність людини визначається через єдність об'єктивної, суб'єктивної та трансцендентальної реальностей. Розглядаючи форми прояву основних функцій людини на виділених рівнях буття, ми можемо виявити всю повноту змісту людини, визначити міру самої людини. Тільки при такому розумінні цілісності людини, вона здатна стати суб'єктом свого власного розвитку, процесу життєтворчості.

Онтологічною основою для людини є освіта, оскільки вона виступає для неї унікальним самовдосконаленням, побудовою її внутрішнього цілісного світу. Людина існує настільки, наскільки здійснює себе, і це здійснення виявляється у творенні, яке, по суті, і є саме життя людини. Освіта існує для людини і впливає на неї допоки існує сама людина. Освіта стає станом людського духу, перманентно перебуваючи в навколишньому просторі. Освіта виступає як відображення реального світу і буття людей в різних формах пізнання За влучним визначенням М. Шелера, освітній процес є цілим світом, який заповнює все людське існування. «...Цьому освіченому буттю суб'єкта відповідає завжди один світ, - «мікрокосм» - сам по собі цілісність, яка в кожній своїй частині і в кожному елементі з тим або іншим ступенем повноти немов об'єктивний відблиск дозволяє викарбуваній, живій формі кожної конкретної особистості висвітитися з предметної сторони. Даний «мікрокосм» - не одна якась область світу у вигляді предметного знання, освіти людини або у вигляді опору його трудовим зусиллям, дії, але саме цілісність світу» [15, с.21]. Результат освітньої діяльності, на думку автора, це «мікрокосм», який відповідає буттю людини. Цей «мікрокосм» єдиний, він є цілісність, в кожному елементі якої з тим або іншим ступенем повноти фіксується жива форма кожної конкретної особистості. Він не певна частина світу у вигляді якогось предметного знання, а саме цілісність, в якій об'єднані різні ідеї, сутності та цінності, що існували раніше в розчленованому вигляді. У ході освітнього процесу вони об'єднуються в абсолютній реальній універсальній цілісності людини. «Бажання бути мікрокосмом» є екзистенціальною потребою індивідуального особистісного входження індивіда в світ культури. Тому освіта в цьому сенсі є глибоким процесом, що перетворює світ у людину, а людину у світ. «Мікрокосм» людини стає моделлю «макрокосму», де світ реалізується в людині, а людина в ідеальній формі перетворюється в світ. Звідси, освіта стає «цілісним культурним феноменом».

 

 

Література:

1.Лэнг Р. Д. Расколотое «Я»: пер. с англ. - СПБ.: Белый Кролик. 1995. – 352 с.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. — М.: изд-во Моск. ун-та, 1990.

3. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии //Вопросы психологии. № 5, 1997. С. 42-67

4. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Психология человека. - М.: Школа-Пресс, 1995. С. 383.

5. Сейфи Г. Человек в религиозно-философском измерении. Восток-Запад: диалог культур. Опыт компаративистского анализа //Библиотека журнала «Здравый смысл». - М., 2000. С. 70-71

6.Лосев А.Ф. Дерзание духа. - М., 1988. С. 191.

7. Быховская И.М. Homo somaticos: аксиология человеческого тела. - М., 2000. С. 53

8. Бердяев Н.А. Смысл истории. - М., 1990. С. 102-103.

9. Манетти Дж. Трактат «О достоинстве и превосходстве человека» // Итальянский гуманизм эпохи Возрождения: Сб.текстов. - Саратов, 1988. - С. 21.

10.Лотман М.Ю. Руссо и русская культура XVIII - начала XIX века / / Ж.- Ж.Руссо . Трактаты. - М. ,1969 . С. 544.

11. Гессен С.И. Основы педагогики : Введение в прикладную философию. - М. , 1995 . С.40 .

12. Фрейд 3. Я и Оно // З.Фрейд. Психология бессознательного: Сб.произведений. - М., 1990. С. 432,439.

13. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М., 1994. С. 32.

14. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М.: Наука, 1977.-381с.

15.Шелер М. Формы знания и образования //Избранные произведения: Пер.с нем. А.В.Денежкиной и др. / [Сост. и науч.ред. А.В.Денежкина]. М.:Гнозис, 1994.-413 с.

 

References:

1.Leng R. D. Raskolotoe «Ya»: per. s angl. - SPB.: Belyiy Krolik. 1995. - 352 s.

2. Asmolov A.G. Psihologiya lichnosti. — M.: izd-vo Mosk. un-ta, 1990.

3. Bratus B.S. K probleme cheloveka v psihologii //Voprosyi psihologii. - №5, 1997. S. 42-67

4. Slobodchikov V.I., Isaev E.I. Psihologiya cheloveka. - M.: Shkola-Press, 1995. S. 383.

5. Seyfi G. Chelovek v religiozno-filosofskom izmerenii. Vostok-Zapad: dialog kultur. Opyit komparativistskogo analiza //Biblioteka zhurnala «Zdravyiy smyisl». - M., 2000. S. 70-71

6.Losev A.F. Derzanie duha. - M., 1988. S. 191.

7. Byihovskaya I.M. Homo somaticos: aksiologiya chelovecheskogo tela. - M., 2000. S. 53

8. Berdyaev N.A. Smyisl istorii. - M., 1990. S. 102-103.

9. Manetti Dzh. Traktat «O dostoinstve i prevoshodstve cheloveka» // Italyanskiy gumanizm epohi Vozrozhdeniya: Sb.tekstov. - Saratov, 1988. S. 21.

10.Lotman M.Yu. Russo i russkaya kultura XVIII - nachala XIX veka / / Zh.- Zh.Russo . Traktatyi. - M. ,1969 . S. 544.

11.Gessen S.I. Osnovyi pedagogiki : Vvedenie v prikladnuyu filosofiyu. - M. , 1995 . S.40 .

12.Freyd 3. Ya i Ono // Z.Freyd. Psihologiya bessoznatelnogo: Sb.proizvedeniy. - M., 1990. S. 432,439.

13.Fromm E. Anatomiya chelovecheskoy destruktivnosti. - M., 1994. S. 32.

14. Ananev B.G. O problemah sovremennogo chelovekoznaniya. - M.: Nauka, 1977.-381s.

15.Sheler M. Formyi znaniya i obrazovaniya //Izbrannyie proizvedeniya: Per.s nem. A.V.Denezhkinoy i dr. / [Sost. i nauch.red. A.V.Denezhkina]. M.:Gnozis, 1994.- 413 s.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.