УДК 78.03: 7.071.5
СИНКРЕТИЗМ ФОЛЬКЛОРУ І ДЖАЗУ В МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
кандидат мистецтвознавства, Романюк Л. Б.
ДВНЗ Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, Івано-Франківськ
Відмінною рисою музичного середовища ХХ століття є поява ряду нових пластів, які утворилися в результаті взаємодії культур різних етносів, що, в свою чергу вплинуло на саму структуру музичної культури в цілому. Джаз є унікальним видом музичного мистецтва, формування естетики якого відбулося в ХХ столітті. Основний шлях розвитку джазу в останню третину ХХ століття лежав через міжкультурні взаємодії, та появу нових стильових вимірів, серед яких важливе місце посідає синкретизм національного фольклору та джазу.
Ключові слова: музичне мистецтво, джаз, синкретизм, фольклор, жанр, виконавець, композитор.
Романюк Л. Б. Синкретизм фольклора и джаза в музыкальном искусстве Украины конца ХХ – начала ХХІ века./ ГВУЗ Прикарпатский национальный университет имени В. Стефаника, Украина, Ивано-Франковск.
Отличительной чертой музыкальной среды ХХ века является возникновение ряда новых пластов, которые возникли в результате взаимодействия культур различных этносов, что, в свою очередь, повлияло на саму структуру музыкальной культуры в целом. Джаз является уникальным видом музыкального искусства, формирование эстетики которого происходило в ХХ веке. Главный путь развития джаза последней трети ХХ века лежал через межкультурное взаимодействие и появление новых стилистических явлений, среди которых важное место занимает синкретизм национального фольклора и джаза.
Ключевые слова: музыкальное искусство, джаз, синкретизм, фольклор, жанр, исполнитель, композитор.
Romaniuk L.B. Syncretism of folk and jazz in music in Ukraine in the end of the 20th – the beginning of the 21th century. / SHEI Carpathian National University named after V. Stefanik, Ukraine, Ivano-Frankivsk.
A distinctive feature of the musical environment of the twentieth century is the emergence of several new layers that have arisen as a result of the interaction of cultures of different ethnic groups that, in turn, affected the very structure of the musical culture in general. Jazz is a unique kind of musical art, the formation of aesthetics which occurred in the twentieth century. The main way of development of jazz in the last third of the twentieth century lays through intercultural interaction and the emergence of new stylistic phenomena, among which syncretism of national folklore and jazz takes an important place.
Keywords: art of music, jazz, syncretism, folk, genre, artist and composer.
Вступ
Мистецтво джазу на сучасному етапі все частіше стає предметом поглибленої дослідницької уваги. Після тривалого періоду неоднозначного ставлення до цього виду музикування джаз починає осмислюватися як невід’ємна частина світової та української культури і закономірний результат загальної логіки її розвитку. Однак, це мистецтво до цього часу залишається незвичною сферою для музикознавства і музичної естетики, стійкі критерії та система цінностей яких вироблялися на основі академічних, передовсім європейських традицій.
Джаз став унікальним видом музичного мистецтва, формування якого відбулося в ХХ столітті. Синтез декількох музичних стилів, різних культур, поглядів, ментальностей сприяв виникненню мистецтва, сутністю якого є постійне формування, безперервне оновлення. Однією із специфічних особливостей розвитку джазового мистецтва в Україні на сучасному етапі є його поєднання із фольклорною гілкою, а отже, виникнення особливого пласту та стилістичного напряму джазу. Упродовж тривалого часу джаз характеризувався прагненням до нового, нетерпимістю до застиглих шаблонів і канонів. Саме ця риса відокремлює його від «третього пласта», масової музичної культури та зближує у другій половині ХХ ст. із авангардистськими, модерністськими устремліннями академічного «елітарного» мистецтва[1].
Джаз належить до числа тих художніх явищ, які увійшли до широкого соціокультурного обігу, однак протягом тривалого часу не були об’єктом дослідження: у кращому випадку джаз просто ігнорувався, у гіршому виступав як уособлення всіх негативних рис так званої «буржуазної музики». Вітчизняне музикознавство, традиційно зорієнтоване здебільшого на вивчення кола питань, які торкалися академічної музики. Тому більшість музично-культурних явищ, що виходять за межі академізму, до цього часу не так часто потрапляли до кола наукових інтересів дослідників минулого і сучасності. Відтак джерельна база даного дослідження охоплює наукові, навчально-методичні, періодичні видання, присвячені різним аспектам розвитку джазової музики. В основному це праці написані джазовими музикантами та діячами, безпосередньо пов’язаними з джазовою естетикою, їх можна умовно поділити на декілька груп.
До першої групи належать праці з історії та теорії джазу (Е. Барбан [ 2; 3], Баташов [4; 5], В. Конен [6; 7; 8], Ю. Панас’є [9], У. Сарджент [1], В. Симоненко [10], О. Воропаєва [11] та інші. Сюди ж включено наукові розробки, пов’язані з теорією музичної імпровізації: Е. Барбан [2], А. Баташев [5].
До другої групи відносяться праці з теорії музичних жанрів та стилів (В. Сиров [12], Д. Володіхін [13] ).
Третю групу джерел становлять статті, пов’язані із джазовою аналітикою та критикою: О. Кизлової [9; 10; 11], О. Баташова [4; 5] та ін., опубліковані у науково-популярних періодичних виданнях: журналі «Джаз», «Музичне життя» та інших.
Окрему групу представляють відомості, які містяться у програмах, афішах концертів та фестивалів.
Метою статті є осмислення шляхів взаємодії джазового мистецтва і національного фольклору та способів адаптації джазу до музичної культури і стильової системи української музики ХХ –ХХІ століття.
Незважаючи на складний шлях адаптації та розвитку в Україні, увібравши у себе світовий досвід, джаз зміг закріпитись на наших теренах, більше того, успішно розвиватись і вийти на світовий рівень, завдяки яскравим та самобутнім талантам українських композиторів і виконавців. Розвиток музичного мистецтва тісно пов’язаний із постійними змінами. Характерною особливістю цього процесу є поява того чи іншого жанру, його зникнення чи збагачення новими властивостями. Із плином часу у суспільстві, культурі і мистецтві спостерігається все більший інтерес до джазу, що привертає до себе увагу синтезом традиційного і нового, креативністю, володінням технікою імпровізації. Стрімка еволюція цього музичного напряму від первинного середовища побутового музикування до професійного мистецтва, відбувалася в Україні особливо інтенсивно в тому числі і у напрямку збагачення музичної мови новими, питомо національними елементами, до яких належить український музичний фольклор [10].
Джаз як різновид музики є за своєю сутністю естетичним, історичним та соціальним феноменом, оскільки не може порівнюватися з жодним класичним музичним жанром, чий розвиток відбувався упродовж багатьох століть. З’явившись у результаті змішування на американській землі двох великих музичних традицій – європейської та західноафриканської джаз стає новим явищем в історії світової культури та безпосередньо формується під впливом музично-фольклорних традицій [6; 7; 8]. Це відображається у метро-ритмічній та ладовій (діатонічній) основі, способах і видах музикування, імпровізаційних методах розвитку музичного матеріалу, жанровій палітрі, пов’язаній із фольклором [3; 17].
Період, упродовж якого відбувалося формування джазу в Україні (початок ХХ ст.), був не надто сприятливим для його адаптації на новому етнокультурному ґрунті. «Західне походження» цієї музики стало підставою для негативної офіційної реакції у наступні десятиліття. Внаслідок дії різних соціокультурних чинників джаз поступово почав входити до системи жанрової класифікації радянського, у тому числі й українського музикознавства. Офіційне визнання джазу відноситься лише до кінця 1970-х років ХХ ст. [14; 16].
Серед важливих виконавських складових джазового мистецтва слід особливо відзначити імпровізацію, спонтанний характер якої розглядається як традиційний і обов’язковий компонент джазової музики, що виділяє її відмінну від інших видів музично-виконавського мистецтва специфіку [2; 5].
У період сьогодення український джаз шукає свій шлях і цей процес не простий. Його розвиток вбачається у створенні власного образно-інтонаційного, часто фольклоризованого простору.
Фольклорні ознаки джазової музики у взаємодії із сучасними виражальними засобами утворили своєрідну музичну мову, в якій спостерігається присутність різнорідних стильових елементів. Зразки високопрофесійної музики представляють композиторське стилевідтворення у виконавській діяльності сучасних українських музикантів Н. Лебедєвої, В. Полянського, О. Боголюбова, О. Войченко та ін. На сьогодні багато педагогів, виконавців ведуть активну концертну діяльність, беруть участь в різних фестивалях, конкурсах, концертах, записують свої СD, стають учасниками груп популярних артистів [18].
В українському вокальному джазі найбільш яскравими прикладами опори на етно-стилістику є обробки українських пісень чоловічого а’капельного секстету ManSound, етно-хаос гурту «Даха Браха», співачок Млади, Юлії Роми, Джамали, львівського поп-джазового вокального гурту «Пікардійська терція» та їхніх земляків з етно-джазової групи Shockolad [11]. В інструментальній музиці необхідно відзначити творчість етно-джазового кримсько-татарського гітариста Енвера Ізмайлова, який грає музику свого народу та використовує балканські інтонації, баяніста Костянтина Стрельченка, піаністів Дмитра Найдича, Петра Пашкова, Сергія Давидова, та ще багатьох інших представників сучасних течій, які звертаються до українського фольклору у різних його проявах. Звертаючись до засновників українського джазу слід відзначити, що Ігор Хома посідає одне з найвагоміших місць у процесі синтезування стильових рис джазу і фольклору, адже саме він створив свого часу перший у Львові і один з перших у повоєнній Україні джазовий біг-бенд «Медікус». Отже, має повне право вважатися одним з засновників українського джазу. Ще одним гуртом, який у творчості поєднує фольклор і джаз – «Брати Блюзу» – український рок-джазовий гурт, заснований у 1992 році братами Мирославом і Олегом Левицькими.
Відомим джазовим колективом Прикарпаття є Stanislav Dixieland Band (скорочено SDB, або Станіслав Діксиленд Бенд), який є ансамблем традиційного джазу. Це найстаріший джазовий бенд в Україні, історія якого налічує понад 20 років. Утворений на початку 80-х років ХХ ст., він активно функціонує з 1899 року. Ансамбль презентує традиційний джаз у манері «олд таймерс», «свінгів-діксі», свінгу, фольклорного джазу, збагачує репертуарну панораму авторськими п'єсами в сучасному мейнстрімі [19].
Новим джазовим творчим колективом сучасності є Джаз-квартет «ART PRESTIGE», створений у 2009 році при Івано-Франківській обласній філармонії. Його учасники – професійні музиканти, випускники вищих мистецьких закладів Києва, Івано-Франківська, Москви. У репертуарі «ART PRESTIGE» – джазові стандарти та сучасна джазова музика українських та зарубіжних композиторів, а також авторські твори прикарпатських композиторів, учасників квартету – А. Бучинського і Р. Микитюка.
Непересічною постаттю у сучасній українській музиці, яка також віддала данину джазовому мистецтву є видатний композитор Мирослав Скорик. У його творчості поєднуються класичні традиції із сучасними ритмами. М.Скорик одним із перших запровадив в українську «легку» музику ритми джазу та рок - музики. Він став представником композиторського середовища ХХ ст., де на першому плані був високий професіоналізм та інтелектуальне музичне мислення.
Вражаючою є стильова багатоманітність джазової фортепіанної музики композитора, яка формувалася в руслі характерних мистецьких тенденцій постмодернізму, суть яких налаштована не проти модернізму на користь обов'язкової класики, а на подолання суперечностей між модернізмом і класичністю, що є результатом нової творчої свободи поза цією суперечністю.
У фортепіанній творчості М. Скорика однією з найхарактерніших ознак є модерновий стиль композиторської техніки, авангардні прийоми і засоби музичної виразності. Елементи джазовості проявляються у його творах різних стилів, органічно вплітаються як у фольклорну, так і в поліфонічну, барокову музику.
Серед авторів сучасної гітарної музики, що поєднують джазові та українські народні мотиви, вирізняється Андрій Андрушко – львівський гітарист і композитор молодшого покоління. Серед творів композитора, де яскраво поєднується фольклор та джаз є «Фантазія в гуцульському стилі», «Партита № 1», також пише «Симфонічну поема для двох гітар та оркестру», «Concerto Grosso» для гітари з оркестром, а також камерні твори. Елементи джазової імпровізаційної музики можна побачити у таких композиціях, як Фантазія на тему української народної щедрівки «Чи дома, дома пан господар» і «Диптих для двох гітар», який складається з двох частин – «Прелюдії» та «Рондо». У джазі А.Андрушко є прихильником стилю «ф’южн», який дає можливість поєднувати багато різножанрових і різностильових елементів, створювати легку і доступну для пересічного слухача музику [20].
Олександр Саратський знаний в Україні талановитий джазовий піаніст і композитор, викладач Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, учасник ансамблю «Два плюс...». Дуже вдалими є аранжування саме української пісні та мелодії у джазовому викладі, яскравим зразком чого слугує його збірка обробок «Цвіте терен», яка включає в себе такі пісні, як «Розпрягайте, хлопці, коней», «Коломийка», «По садочку ходжу», «Од Києва до Лубен», «Ой у вишневому саду», «Чорнії брови, карії очі» та «Цвіте терен». Музикант має власне цікаве бачення їх написання. Це особистість у музичному світі, яку знають і шанують.
Говорячи про український джаз, та його зв'язок з фольклором не можна не згадати Сергія Давидова, видатного вітчизняного музиканта і композитора, відомого не тільки як автора і виконавця, але і як провідного педагога. У його творчому доробку альбом «Українські джазові танки».
У формуванні національного джазового стилю провідну роль відіграють джазові фестивалі, інтенсивне започаткування і розвиток яких є характерною рисою періоду останньої чверті ХХ – початку ХХІ століття. Вони органічно вписалися у систему сучасного музичного життя і становлять самобутню її частину [21]. Фестивальний рух джазу, тісно пов'язаний з іншими соціокультурними процесами, поступовим зміцненням так званої «третьої гілки» музичної культури. У період сьогодення спостерігається інтенсивний перехід від незначних, скромних за масштабом заходів до міжнародних, цей процес пов’язаний не тільки із розширенням географічних рамок джазових проектів, але й із зростанням виконавського рівня його учасників. Завдяки взаємному збагаченню культурних надбань різних етносів відбувається формування національного джазового стилю, визначне місце в якому належить органічному поєднанню фольклору і джазу.
З кожним роком фестивальний рух в Україні набуває все більшої масштабності, зокрема у джазовому спрямуванні. Джазові фестивалі, в яких часто беруть участь молоді виконавці, засвідчують, що їхній виконавський рівень поступово зростає. Особливо це стосується інструментального виконавства. До участі у фестивалях намагаються запрошувати знаменитих виконавців, знавців цього мистецтва, так як українська джазова школа знаходиться на етапі формування, творчих пошуків [22].
З кінця 1990-х років фестивалі в Києві, Львові, Одесі, Коктебелі, Харкові, Донецьку, Вінниці та десятках інших міст України стали місцями виступів зірок світового масштабу - Джорджа Бенсона, Ела Джерро, Хербі Хенкока, Чіка Коріа, Маркуса Міллера, Уїнтона Марсаліса, Касандри Уїлсон, Джино Ваннеллі, Джона Маклафліна, десятків інших видатних музикантів, широко визнаних на Заході та в Україні [23].
Фестиваль «Jazz in Kiev» вперше відбувся в українській столиці у 2008 р., і відразу заявив про себе як про значну мистецьку подію в країні. Упродовж трьох днів Київ приймав у гостях блискучих джазових музикантів, в тому числі британського контрабасиста Дейва Холланда (Dave Holland), американського гітариста Чарлі Хантера (Charlie Hunter), добре відомого київській публіці ізраїльського контрабасиста Авішаі Коена (Avishai Cohen) з новим вокальним проектом, а також в якості хедлайнера фесту – неперевершеного майстра вокалу Ела Джерро (Al Jarreau) – єдиного співака в історії, який отримав премію Греммі відразу в трьох категоріях: jazz, pop і R&B. Брали участь у фестивалі і кращі українські джазмени: бенд барабанщика Аліка Фантаєва, а також саксофоніст Дмитро Олександров і барабанщик Олег Марков в складі United Quintet "російських американців" Міші Циганова і Саші Сіпягіна. Цей фестиваль має міжнародний статус і в ньому беруть участь музиканти з різних країн, а саме: США, Японії. Швеції, Норвегії, Мексики, України. Не можна не згадати й такі групи,як Kiev Big Band (Кієв Біг Бенд), Miles Smiles (Майлз Смайлз) [24].
Міжнародний джазовий фестиваль «Art Jazz Cooperation» - один з найвідоміших фестивалів в Україні. Почавши свою історію у 2007 році, цей мистецький захід став своєрідною візиткою Волині. Фестиваль об’єднує не лише різні жанри мистецтва в темі джазової музики, але й міста. Луцьк і Рівне на деякий час стають центром культурного життя та після літа починають фестивальний рух в України.
Яскравою подією у музичному просторі України є «Jazz Bez» — міжнародний джазовий фестиваль, що відбувається щорічно на початку грудня. Засновники фестивалю — консульство Польщі у м. Львові, Польський Інститут в м. Києві, Центр Культури м. Перемишля, Генеральне консульство Чеської Республіки у м. Львові, Мистецьке Об'єднання «Дзиґа». У 2001—2005 роках фестиваль проходив у Львові, з 2006 р. концерти проходили у чотирьох містах — Львові, Тернополі, Перемишлі та Санку, а з 2007 також у Рівному. Починаючи з 2008 р. до міст проведення фестивалю приєднались українські міста Київ, Севастополь, Харків, Луцьк та польські Люблін і Ярослав. Львів при цьому залишається організаційним та ідеологічним центром фестивалю [19].
Одеса завжди вважалась колискою джазу. Ідея проведення фестивалю в місті набула чітких рис і отримала можливість реалізації у 2001 році під назвою «Джаз-карнавал в Одесі». Після 10 років проведення концепція фестивалю змінилась, і з 2001 року він проходить під назвою «Odessa JazzFest». В перший же рік проведення «Джаз-карнавалу» було сформовано багато із його принципів: мультикультурний і вільний від жорстких стилістичних рамок, фестиваль, який не обмежується тільки концертами в залах, але і виходить на вулиці, фестиваль, який представляє джаз у всіх його «програмних станах», куди можна віднести і покази «джазових» кінострічок, озвучування фільмів джазовими музикантами, танцювальні проекти. «Карнавальна» концепція для одеського джазового фестивалю була вибрана не випадково: виступати в Одесі запрошувались музиканти із різних країн світу, граючих сучасний джаз. Незмінні виступи фьюжн-проектів, етноджазових виконавців, предсатвників «третьої хвилі» (поєднання джазу і класичної музики), вокальний джаз, класика джазу (біг-бенди, диксиленди) і авангард [15].
ДоДж (Do#Dж) – це фестиваль, що у 2000-х роках став одним із основних джазових фестивалів країни. Особливо важливою його складовою був конкурс молодих виконавців ДоДж Junior, статус лауреата якого високо цінується і сьогодні. Починаючи з 2007—2008 року, ДоДж переїхав з Донецька у Київ, де фестивальні концерти почали проводитись двічі на рік, весною і восени.
В Івано-Франківську упродовж 2000-х років систематично відбувається Міжнародний джазовий фестиваль «Гарячий Джем в Станіславові». Зокрема, у фестивалі 2007 року взяли участь джазові колективи і співаки зі США, Данії, Німеччини, Польщі та України. Ініціатором та організатором фестивалю є мистецький колектив «Станіслав Диксиленд Бенд».
Висновки:
отже, упродовж історії розвитку джазове мистецтво в Україні пройшло великий шлях, позначений динамікою зростання, поступово змінюючи значення від розважально-прикладного виду музикування до більш професійного елітарно-інтелектуального виду мистецтва. Фольклорні особливості, які традиційно завжди проникали в академічну музичну культуру України на сучасному етапі стали безпосередньою оригінальною складовою джазового мистецтва, суттєво збагативши і оновивши його зміст і музичну мову, піднісши на новий щабель мистецького розвитку.
Література:
1. Сарджент У. Джаз: Генезис. Музыкальный язык. Эстетика / У. Сарджент; [пер. с англ. М. Н. Рудковской и В. А. Ерохина]. – М.: Музыка, 1987. – 269 с.
2. Барбан Е. Джазова импровизация ( к проблеми построение теории) // Советский джаз. Проблемы. События. Мастера. – М.: Сов. Композитор, 1987. – с. 162-170.
3. Барбан Е. Черная музыка – белая свобода. Музыка и восприятие нового джаза / Е. Барбан. – Санкт-Петербург: Композитор, 2007. – 284 с.
4. Баташев А. Панорама джаза ( 1970- 1982 р.): хроника и комментарии / А. Баташев // Советский джаз. Проблемы. События. Мастера: Сб: статей. – М.: Советский композитор, 1987. – 591с.
5. Баташев А. Н. Феномен імпровізації / А. Н. Баташев // Советская музика., 1987. - № 2 . – с. 46-49.
6. Конен В. Д. Пути американской музыке / В. Д. Конен. – М., 1977. – 446 с.
7. Конен В. Д. Рождение джаза / В. Д. Конен. – М.: Сов. композитор, 1984. – 312 с.
8. Конен В. Третий пласт: Новые массовые жанри в музыке ХХ века / В. Конен; Рос. ин-т искусствознания. – М.: Музыка, 1994. – с. 160.
9. Панасье Ю. История подлинного джаза / Ю. Панасье. – Л.: Музыка, 1978. – 128 с.
10. Симоненко В. Лексикон джазу / В. Симоненко. – К.: Музична Україна, 1981. – 111с.
11. Воропаєва О. Джаззінг як форма взаємодії академічного та «третього» пластів у джазі: дис. канд. наук: 17.00.03 / О. Воропаєва. – Х., 2009. – 210 с.
12. Сыров В. Блюз и ладовое мышление рока / В. Сыров // Музыкальная академия., 1996. - № 3. – с. 78-83.
13. Володіхін Д. Музика наших днів. Сучасна енциклопедія / Д. Володіхін. – М.: Аванта, 2009. – 432 с.
14. Кизлова О. Власний шлях українського джазу / О. Кизлова // Зеркало тижня., 2004. – с. 7-8.
15. Кизлова О. Джаз у моря / О. Кизлова // Джаз., 2007. - № 5. – с. 6-7.
16. Кизлова О. Как живется джазу на Украине / О. Кизлова // Джаз., 2006. - № 1. – с. 13-16.
17. Броше О. А. Джерела джазу: синтез культур та сублімація свободи ( за матеріалами кінофільму Кена Бернса «Колодовская похлебка») // Культура України: зб. нак. Праць. – Х.: ХДАК., 2012. - № 39. – с. 242-249.
18. Рось З. Український джаз як культурологічна проблема [Електронний ресурс] / З. Рось. – Режим доступа по адресу: http://www.culturalstudies.in.ua/sekcia_s_s3_6.php.
19. Черепанин М. Фестиваль Jazz Bez в Івано-Франківську / М. Черепанин // Джаз., 2012. - № 6. – с. 8-10.
20. Стасюк Ю. М. Молоді композитори України. Андрій Андрушко / Ю. М. Стасюк // Навколо гітари. Музично-літературний журнал з ілюстраціями та нотними прикладами., 2010. – Вип. 3. – с. 17.
21. Зубенко Д. В. Розвиток фестивального руху в сучасній Україні / Д. В. Зубенко // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право., 2011. – № 1.
22. Чібалашвілі А. О. Фестивалі сучасної музичної України та їх вплив на явище художнього синтезу в творчості сучасних українських композиторів / А. О. Чібалашвілі // Культура та сучасність: альманах. – К.: Міленіум., 2011. - № 2. – с. 258-262.
23. Швед М. Процеси акультурації та інкультурації у міжнародних фестивалях сучасної музики в Україні ( спроба соціокультурного аналізу) / М. Швед // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавства., 2004. – № 4. – с. 150-157.
24. Шипулін В. Фестиваль Jazz in Kiev / В. Шипулін // Джаз., 2009. - № 6. – 40 с.