УДК: 37.015.3
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ПІД ЧАС ЛОГОПЕДИЧНОГО ПРИЙОМУ
Фесенко Я.В.
Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, Україна, м. Київ
Розглянуто психологічні особливості роботи з батьками під час логопедичного прийому дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Проаналізовано наукові підходи до проблеми виховання дітей із вадами розвитку. Охарактеризовано приклади ефективної та неефективної логопедичної корекції залежно від батьківських настановлень щодо виховання дитини.
Ключові слова: психокорекція, діти з вадами розвитку, розумова відсталість, аутизм.
Фесенко Я.В. ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ РАБОТЫ С РОДИТЕЛЯМИ В ПРОЦЕССЕ ЛОГОПЕДИЧЕСКОГО ПРИЕМА / Институт психологии им. Г. С. Костюка НАПН Украины, г. Киев
Рассмотрены психологические особенности работы с родителями во время логопедического приема детей дошкольного и младшего школьного возраста. Проанализированы научные подходы к проблеме воспитания детей с проблемами развития. Охарактеризованы примеры эффективной и неэффективной логопедической коррекции в зависимости от родительских установок к воспитанию ребенка.
Ключевые слова: психокоррекция, дети с пороками развития, умственная отсталость, аутизм.
Fesenko Y.V. PSYCHOLOGICAL FEATURES OF WORK WITH PARENTS DURING RECEPTION SPEECH THERAPY / Institute of Psychology. G.S. Kostiuk NAPS of Ukraine, Kiev
We consider the psychological characteristics of parents with speech therapy during admission of children of preschool and early school age. Analyzed scientific approaches to the problem of education of children with developmental problems. We characterize the examples of effective and ineffective logopedic correction, depending on the parent plant in the child's upbringing.
Keywords: psychological correction, children with developmental disabilities, mental retardation, autism.
Введення. У сучасних умовах політичних та суспільних перетворень, що впливають на порушення сімейної стабільності, особливо актуальною постає проблема становлення особистості в сім’ї, що переживає значні психоемоційні труднощі, потрапляє в екстремальні умови існування [1]. Саме до таких екстремальних, психотравмуючих умов відносять народження дитини зі значними вадами розвитку [2]. Народження дитини з психофізичними вадами створює психотравмуючу ситуацію і має значний вплив не лише на батьків, а й на інших дітей в сім’ї, їхню емоційну, мотиваційну, особистісну сферу (А.Адлер, М.І.Алексєєва, М.Баледа, І.Ф.Дементьєва, І.А.Дідук, В.М.Дружинін, Т.І.Думітрашку, М.Рунко, В.Томан, L.Bond, Е.Gibs, D.Teti). Також досліджено вплив народження дитини з вадами на психоемоційний стан та адаптацію батьків (Н.Бастун, Р.Кравченко, А.Кравцова, К.Островська, М.Радченко, М.Карпа). Однак особливості батьківських настановлень щодо дітей на логопедичному прийомі досліджено не було. На прикладах із власної практики ми спробуємо показати значущість та актуальність даної проблеми.
Звернення до логопеда батьків Артема К. (вік: 2 роки 7 місяців). Лікарем, який вів дитину із народження діагностовано затримку мовленнєвого та психічного розвитку зі розладами аутистичного спектру. Хлопчик при обстежені не реагував на звернуту мову, своє ім’я, не виконував інструкції. Після призначеного медикаментозного лікування протягом 9 місяців динаміка логопедичної корекції не спостерігалася. Після накопичення пасивного словникового запасу і розмасажування логопедом артикуляційного апарату, Артем почав розуміти мову і виконувати інструкції. За три навчальні роки логопедичної корекції було розвинуто мовлення російською та українською мовами, виставлено та автоматизовано звуки, крім сонору (р), оскільки батьки боялись підсікати під’язикову вуздечку. Ліквідовано поведінкові проблеми, пов’язані з відсутністю мовлення: істерики, капризи, негативізм. Артем у 5років відвідує звичайний дитячий садок, де нічим не відрізняється від дітей одноліток. Вихователі відмічають його дисциплінованість, посидючість, витривалість до навантажень, любов до навчання.
Це приклад серйозного ставлення батьків до проблеми дитини, розуміння ними необхідності медичних і логопедичних втручань. Своєчасне звернення до лікарів і логопеда, правильний курс медикаментозного лікування та логопедичої корекції допомогли соціалізувати дитину і ліквідувати проблему, тим самим дозволивши Артему відвідувати загальноосвітню установу, нормально спілкуватися з однолітками та дорослими, засвоювати відповідні віку знання, уміння та навички.
Характеристика сім'ї, де виховується Артем К. Сім'я повна, обидва батьки мають вищу освіту, мати (Олена К., … років) – філолог іноземної мови за освітою, розуміла наслідки відсутності і затримки мовлення у дитини, тим самим вчасно помітила проблему, однак сприймала її адекватно, без перевищення її значення, довіряючи корекцію фахівцям. Позитивно позначились на психокорекційному процесі й вимогливість матері та стійкість до маніпулювань (коли Артем відмовлявся займатися, проявляв агресію та негативізм). Батько фахівець з комп’ютерних технологій не надавав особливого значення проблемам сина, вважаючи, що син капризує, бавиться, не хоче розмовляти. У ставленні до сина спостерігався ліберальний стиль (задоволення потреб при відсутності вимогливості). У батька Артема від першого шлюбу є доросла донька, розвиток якої відповідав віковим нормам, тому наявність проблем у сина стала для нього несподіванкою, на яку він відреагував запереченням, вважаючи, що з часом все владнається само по собі і дитина заговорить.
Корекцією мовленнєвого та психічного розвитку Артема К. займалася переважно матір, саме вона знаходила потрібних фахівців та організовувала їх взаємодію. Мати терпляче і наполегливо виконувала поради логопеда займаючись вдома із сином. Однак і роль батька у цьому процесі також не можна вважати другорядною, оскільки він забезпечував матеріальний аспект реабілітації, незважаючи на те, що у власне психокорекції участі не брав (часто жалів сина, надмірно опікував його). Нерідко різне ставлення батьків до поведінки сина: поблажливе з одного боку і вимогливе – з іншого, призводили до конфліктів і суперечок в родині, які затримували процес корекції, однак завдяки спільним зусиллям обох батьків і лідерських якостей матері насамперед, логопедична корекція була результативною, а взаємини в сім'ї можна охарактеризувати як позитивні.
Звернення до логопеда батьків Жанни Т. (вік: 5 років 3 місяці) з приводу проблеми відсутності мовлення, зниженого інтелекту та аутистичних проявів у поведінці. Батьки – музиканти, за освітою, мати – художниця. Тривалий час проживали у провінційному містечку, де не було фахівців, які б вчасно повідомили про проблему у дівчинки, яка народилася в результаті складних пологів, які, ймовірно, й стали причиною відхилень у її розвитку. Коли батьки переїхали до Києва – час було згаяно, оскільки пройшли сенситивні періоди розвитку. Втім основною причиною неотримання Жанною фахової допомоги було не відсутність спеціалістів, а небажання батьків звертатися за допомогою. Найбільше батьки боялися почути діагнози доньки (у тому числі й психіатричний), всіляко уникали медичних обстежень і призначень нейролептиків.
Якщо лікарів батьки Жанни Т. всіляко уникали, то не гребували звертатися до знахарки, яка бачила дівчинку по фотографії і призначала ліки з китайської медицини. Півтора року логопед вмовляв батьків провести обстеження дівчинки і звернутися до дитячого психіатра. Коли все ж таки ці умови були виконані, з’ясувалось, що у корі головного мозку наявна вроджена кіста розміром 2 см. Слова дитячого психіатра з приводу стану і перспектив в навчанні і подальшому житті не сподобались батькам, тому вони відмовились від запропонованого лікування і продовжили працювати зі знахаркою, оскільки вона обіцяла вилікувати Жанну повністю, тобто вивести її на інтелектуальну норму. Це йшло в супереч з тому, що говорив батькам психіатр, а саме про ймовірні перспективи дівчинки: інвалідність, інклюзія, інтернат системи соціального захисту.
Подібна амбівалентність поглядів на життєві перспективи Жанни зумовили виражену нервозність матері, яка була схвильована майбутнім своєї доньки, але не хотіла визнавати глибину проблематики дитини, затягуючи процес діагностування і лікування постійно виправдовуючись існуванням діагностичних помилок у лікарів-психіатрів, поганим ставленням педагогів до дітей з обмеженими можливостями, які через затримку мовленнєвого розвитку не можуть дати собі ради, поскаржитися, попросити допомоги. Безпорадність дитини хвилює матір, але не стимулює дивитися на ситуацію реалістично і діяти правильно, як радять фахівці, а не ховатися за рятівні обіцянки, що з часом все буде добре. Батько виконує функцію організатора: шукає фахівців, домовляється про консультації з ними на визначений час, намагається сконтактуватися із приватними школами, дуже наполегливий і вимогливий, але також не визнає проблему і довіряє дружині визначати план лікування. Будучи загалом під сильним впливом своєї дружини, чоловік так само як і вона стає дедалі знервованішим, має спотворене уявлення про проблеми доньки. Ще однією особою, яка суттєво впливає на ставлення батьків до лікування і психокорекції Жанни є її бабуся – матір мами, яка в свою чергу молитвами і постами намагається вилікувати онуку. Бабуся періодично бачить зорові галюцинації релігійного характеру. Релігійний езотеричний вплив вона здійснює на свою доньку, докорюючи її тим, що вона не молиться і живе у гріху. Тільки спокутуючи свої гріхи можна вилікувати онуку, вважає бабуся. За два навчальні роки логопедичної корекції дівчинка почала розмовляти словосполученнями, тримати олівець, проводити прості лінії, впізнавати сюжетні малюнки, предмети, збільшився обсяг розуміння звернутого мовлення. Заняття довелось призупинити, оскільки під дією «ліків», призначених знахоркою китайської медицини, Жанна стала агресивною, билася, кусалася на заняттях. Змінювати стратегію лікування батьки не бажали, бо знахарку їм порадила бабуся. До офіційної медицини звертатися не хотіли, оскільки було соромно визнавати, що обманювали лікарів-психіатрів, не даючи офіційно призначених ліків, замість них даючи китайські «вітаміни».
Олег Т. (4,5 роки). До логопеда звернулась родина лікарів із 4,5 річним сином, який має повну відсутність мовлення (сенсорно-моторна алалія), розумову відсталість із аутичними проявами. Лікарі-психіатри повідомили, що при таких ураженнях мозку психокорекція неефективна, оскільки серйозно уражені зона Верніка і Брока з тотальним порушенням сірої та білої речовини мозку. Зважаючи на відсутність перспектив, батько залишив родину. Вихованням і реабілітацією Олега Т. почав займатися дідусь, намагаючись зробити все можливе для покращення стану онука. Хлопчик проявляв агресію, аутоагресію та негативізм. Протягом двох навчальних років динаміка не спостерігалася. Звернене мовлення Олег не розумів, не давався торкнутися, провести маніпуляції, зокрема масаж, не наслідував, не фіксував погляд. Логопед із дозволу і за моральної підтримки дідуся, змушений був силоміць проводити свої втручання, не жаліючи дитину (як це зазвичай роблять батьки, відчуваючи свою провину за проблеми дитини), тобто по суті необхідного навантаження не відбувається. Фізично дідусь тримав хлопчика і логопед силоміць проводив масаж, вимагав виконання вправ, не звертаючи увагу на прояви агресії з боку дитини, у якості заохочення використовувалася їжа (батьки вважають такий метод навчання подібний до дресури тварин, ображаються й відмовляються від подальших послуг логопеда). Силоміць нав’язані вимоги, тісла співпраця логопеда з дідусем зумовили те, що дитині були виставленні всі звуки, хлопчик навчився писати читати, рахувати. Засвоїв програму 1-го класу загальноосвітньої школи. Зараз хлопчику 10 років, навчається у другому класі, промовляє словосполучення, прості речення. Вчиться зв’язному мовленню через читання, демонструючи продуктивність та динаміку. Змінилася поведінка, ускладнились емоції, покращилась комунікація та розуміння звернутого мовлення, зникла агресія та аутоагресія. Інвалідність у дитини залишається, Олег ще недостатньо соціально адаптований, але набагато легше стало з ним спілкуватися у побуті. Хлопчик навчається у звичайній школі і поки справляється з програмою. Результат став можливий за рахунок наполегливості, терплячості, нав’язування своїх вимог, не звертання уваги на агресію і маніпулювання батьками.
Висновок. Психосоціальний розвиток, що полягає у становленні особистості під впливом соціальних чинників, передусім сім’ї, може зазнавати змін або шляхом стимулювання з боку сімейного оточення (активний виховний вплив, надання необхідної психологічної підтримки), або шляхом пригнічення через незадоволення значущих потреб.
Література:
1. Дідук І.А. Взаємини між дітьми в сім'ї як чинник їх психосоціального розвитку: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / І.А. Дідук ; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2001. — 20 с.
2. Карпа М.І. Особливості психосоціального розвитку сиблінгів дітей з психофізичними вадами: автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / М.І. Карпа ; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2007. — 19 с.
References:
1. Diduk I.A. Vzajemyny mizh ditjmy v sim'ji jak chynnyk jikh psykhosocialjnogho rozvytku: Avtoref. dys... kand. psykhol. nauk: 19.00.07 / I.A. Diduk ; In-t psykhologhiji im. Gh.S.Kostjuka APN Ukrajiny. — K., 2001. — 20 s.
2. Karpa M.I. Osoblyvosti psykhosocialjnogho rozvytku syblinghiv ditej z psykhofizychnymy vadamy: avtoref. dys... kand. psykhol. nauk: 19.00.07 / M.I. Karpa ; In-t psykhologhiji im. Gh.S.Kostjuka APN Ukrajiny. — K., 2007. — 19 s.