Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

кандидат педагогічних наук, Окольнича Т. В. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ХІХ СТОЛІТТЯ

УДК 37(09)

 

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ХІХ СТОЛІТТЯ

кандидат педагогічних наук, Окольнича Т. В.

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Україна, Кропивницький

 

В статті, на основі аналізу етнографічних досліджень ХІХ століття, розкрито особливості трудового виховання дітей наших пращурів (від 7 до 14 років) та включення їх в активне соціально-господарське життя сім’ї.

Аналізуючи участь дітей східних слов’ян в господарському житті, автор виділяє етапи їхнього залучення до трудової діяльності, в основі якої лежало прагнення до забезпечення своєї родини життєво важливими ресурсами, необхідними для нормального функціонування.

Ключові слова: східні слов’яни, соціалізація, трудове виховання, етнографічні дослідження, етапи залучення до трудової діяльності

 

кандидат педагогических наук, Окольнича Т. В. Трудовое воспитание детей восточных словян в этнографических исследованиях ХІХ века / Центральноукраинский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Украина, Кропивницкий.

В статье, на основе анализа этнографических исследований ХІХ века, расскрыты особенности трудового воспитания детей наших предков (от 7 до 14 лет) и введение их в активную социально-хозяйственную жизнь семьи.

Анализируя участие детей в хозяйственной жизни восточных славян, автор выделяет этапы их включения в трудовую деятельность, в основе которой лежало стремление к обеспечению своего рода жизненно важными ресурсами, необходимыми для нормального функционирования.

Ключевые слова: восточные славяне, социализация, трудовое воспитание, этнографические исследования, этапы включения в трудовую деятельность.

 

PhD in pedagogy, Okolnycha T. V. Labor education of children of the Eastern Slavs in ethnographic studies of the 19th century / Volodymyr Vynnychenko Centralukrainian State Pedagogical University, Ukraine, Kropyvnytskyi.

In the article the author, based on the study of ethnographers' records of the 19 centuries, which launched an active research work, aimed at fixing of various empirical Ukrainian ethnographic materials, reveals the process of socialization of our ancestors' children (7-14 years) based on their involvement in active social and economic life of the family, because only at work the child has been mastering the necessary forms of social interaction and labour skills.

Analyzing the participation of the sex-age group of children and adolescents in the economic life of the Eastern Slavs, the author identifies the stages of their involvement in labor activity, based on striving to provide the family with vital resources necessary for proper functioning.

Key words: the East Slavs, socialization, labor education, ethnographic researches, the stages of involvement in labor activity

 

Вступ. Реформування української освіти і виховання спрямоване на формування громадянина країни, патріота, має гармонійно поєднувати загальнолюдські цінності та національні традиції, що формувалися століттями. Нагальною потребою сьогодення виступає дослідження та фіксація тих пластів традиційної культури, що стосуються універсальних явищ людського життя.

Нині дедалі більшу увагу вчених привертає внутрішній світ людини минулого, її почуття і настрої, її повсякденне життя і взаємодія з навколишнім світом. Особливий інтерес викликає світ дитини і способи її виховання.

З розвитком педагогічної теорії, історія дитинства до останнього часу не розглядалася в широкому розумінні цього поняття ні у нас у країні, ні за її межами. У вітчизняних історико-педагогічних дослідженнях основна увага присвячувалася історії школи, педагогам і діячам освіти, педагогічній журналістиці. Історія дитинства, особливо стосовно давніх часів не знайшла відображення в українській історії педагогіки.

Згадана проблема привертала до себе увагу не тільки педагогів, а й дослідників-етнографів ХІХ століття, які розгорнули активну збирально-пошукову роботу, спрямовану на емпіричну фіксацію різноманітного українського етнографічного матеріалу.

Саме з етнографічних пам’яток, які датуються ХІХ століттям, ми черпаємо відомості про виховання дітей східних слов’ян, які мають давнє походження: в них виявляється зв’язок із язичницькими віруваннями та присутні залишки матріархату і патріархату.

Узагальнення значної кількості польового матеріалу спричинило певний інтерес етнографів до вивчення різноманітних аспектів періоду дитинства. Такими починаннями, наприклад, можна назвати роботи наступних дослідників-етнографів: З.Кузелі, Марка Грушевського, А.Онищука, М.Дерлиці, Д.Лепкого, М.Сумцова та ін. Проте, виховний аспект дитинознавства практично (за виключенням хіба що збірки Марка Грушевського) не знайшов свого належного висвітлення у згаданих роботах.

Першими ж спробами у сфері вивчення парубочої та дівочої верстви, як окремих соціовікових вікових стали етнографічні роботи В.Боржковського, М.Чернишова, М.Сумцова, В. Ястребова, Н. Заглади.

Науково-інформаційний пошук засвідчив, що спеціальних досліджень присвячених вивченню особливостей трудового виховання дітей східних слов’ян не проводилось, тому метою статті є вивчення особливостей трудової соціалізації дітей східних слов’ян на основі етнографічних досліджень ХІХ століття. В статті розглядаються діти віком від 7 до 14 років, адже діти східних слов’ян включались в активну трудову діяльність саме з 7 років, а період дитинства закінчувався в 14 років – коли дитина включалась в активне доросле життя.

Трудове виховання дітей 7–14 років у наших пращурів було безпосередньо пов’язане з включенням дітей в активне соціально-господарське життя сім’ї. Фактично, саме з цього віку ми можемо говорити про початок активної трудової соціалізації дітей.

Важливе місце у трудовому вихованні підростаючого покоління займала ігрова культура. В своїх розвагах діти в ігровій формі намагалися зімітувати працю дорослих: будували з листя копиці, хатки, хлопці змагались в плетінні кошиків, виготовленні знарядь праці тощо. В цих іграх можна побачити також й процес орання та засівання поля: «Хлопці на паші орють землю. Ножем зроблять плужка (одріжуть палічку косенько), а тоді цю палічку веде наперед себе по землі – наче оре і так кілька рядів…А потім бере сухий пісок (щоб розсипався) і сіє їм по цьому зоряному полі. А потім боронить. Із голлячок зробить борону (візьме кілька палічок з двома сучками і складає їх) і тоді цими палічками водить уперичка (впоперек) роллі» [3, с.78]. У свою чергу, дівчатка, граючись в «кукли», ставляться до них як до живих дітей: одягають їх, годують. Крім того, «ляльки роблять різну в господарстві роботу (пораються в хаті, палять у печі, годують худобу, перуть і жнуть…» [3, с. 80].

При відтворенні в дитячій ігровій культурі спільних занять чоловіків та жінок, чітко простежується поділ праці: «під час сінокосу хлопці беруть сукуваті палиці, ніби коси, і вдають, що косять траву, а за ними дівчатка з гілочками ніби загрібають. Далі хлопці загострюють вила з гілляк і складають сіно в копиці; копиці зносять у стоги» [3, с. 82].

Отже, в такий спосіб, через ігри моделювалися основні заняття майбутніх чоловіків та жінок, вже в дитинстві визначалися їхні соціально-господарські обов’язки, формувалися відповідні стереотипи поведінки в цілому.

Орієнтація хлопчиків та дівчаток на виконання різних робіт (відповідно до статево-вікового поділу) прослідковувалася вже від самого народження. Існує етнографічний матеріал, який свідчить, що вже у дворічному віці «мати дочку перше більш навертає до жіночої роботи, і мести її заставить перш ніж хлопця, хоч і хлопці метуть і миють» [4, с. 130]. Проте, «батько скорійш поставить хлопця перед волами, скорійш дасть йому батіг у руку» [4, с. 131], аніж спонукатиме сина до якоїсь іншої, не чоловічої роботи.

З 7-річного віку син потрапляв під більший вплив чоловіка, який готував його до виконання функцій годувальника сім’ї та її голови, а відтак хлопчик переважно долучався до чоловічих видів діяльності. Доньок же з цього періоду матері, відповідно, залучали до жіночої праці, виховуючи в них господарську поведінку.

Включення дітей до господарсько-виробничої діяльності з 7 років, означало, насамперед, поступове набуття ними статусу соціально значущих членів спільноти, визначення певного місця в ієрархії суспільних відносин традиційної культури.

З цим була пов’язана й особливість визначення віку дитини, коли на питання: «Скільки років сину?» – батьки як правило відповідали: «Та вже пастушок – погонич – робітничок – косар» [4, с. 132].

Дівчина, ледве їй минало шість років, ставала помічницею матері: доглядала менших братів та сестер. Відповідно, її вже називали «нянькою».

Про те, що процес трудового виховання починався з досить раннього віку свідчить той факт, що навіть для маленьких дітей спеціально виготовляли невеликих розмірів, але справжні знаряддя праці (граблі, коси, мотики і т.п.) [5, с. 75].

Загалом же, процес включення дитини в активну трудову діяльність передбачав її участь в таких основних видах господарства: хліборобство (робота на полі, сінокосі, участь в охороні посівів тощо); скотарство (роль підпасича, пастуха при випасі різних видів худоби тощо); бджільництво, рибальство, збиральництво; народні промисли та ремесла (гончарство, плетіння кошиків, прядіння, ткацтво, вишивання та ін.); хатнє господарство.

Одним з найперших і найосновніших занять семирічних хлопчиків і дівчаток був випас птиці та худоби. Наймолодші пасли гусей, свиней, телят, старші – корів, а вже хлопці в підлітковому віці – коней та волів. Попри те, що діти починали пастушити з 7 років, вважалося, що навіть у 8-9 років, дитина «ще не надійний пастух», тоді як в 12-13 років – навпаки, «у шкоду не пустить, не погубить і займе і прижене худобу» [5, с. 80]. Про важливість цього заняття в системі господарської культури праукраїнців, а також в процесі соціалізації підростаючого покоління, свідчать, зокрема, такі народні примовки: «Коли-б мені вже діждатися свого пастуха; розжив би скотину, та немає кому пасти» або «Йому важко, бо пастуха нема свого» [5, с. 83].

Поруч із землеробством та скотарством, дитяча праця використовувалася також в збиральництві. Важливе місце в процесі трудової соціалізації дітей посідали також ремісничі заняття (гончарство, лозоплетіння, плетіння кошиків та ін.). Вони передавалися з покоління в покоління, підтримуючи тим самим спадковість та безперервність багатолітньої традиції та трудової спеціалізації сім’ї, родини загалом. У місцевостях, розташованих біля водоймищ, діти вже змалку призвичаювалися до рибальства: з дев’яти років дитина вже вміла в’язала жаки, сукала мотузки, дубці різала на кіш, допомагала тягнути невід, викидала підсаками лід з ополонки і т.п.

З 7 років на плечі дітей лягала домашня, хатня робота, де також чітко відчувався статевий поділ праці: дівчата мили посуд, замітали у хаті, а з 8 років їх привчали м’яти коноплі, прясти, шити, нитки мотати, полоти. Хлопці такої праці, як правило, ніколи не виконували (це «не хлоп’яча робота»), їм доручали рубати дрова й лучину, взимку годувати худобу, скидати кізяки тощо [2, с. 733]. Поруч з іншими хатніми обов’язками дівчат, з цього часу (5-7 років) відбувалося поступове практичне знайомство з головними жіночими виробничими заняттями – шиттям та вишиванням. Починаючи з 7-річного віку, участь дівчини в роботі над полотном переставала носити суто ігровий або допоміжний характер. Нестача у полотні для забезпечення сім’ї, зазначає український етнограф Олена Боряк, змушував матір давати малолітнім дівчаткам веретено або садити їх за прядку, якщо навіть у них «нога до прялки не діставала». Цікаво, що в таких випадках крутити колесо допомагали хлопчики [2, с. 734].

Саме мати навчала доньку усього, що необхідно було знати та вміти дівчинці, інколи навіть доволі суворо караючи свою ученицю за невдачі.

Як бачимо, з семи років вже закріплюється спеціалізація, диференціація в трудовому вихованні, відмінності в соціалізації хлопчиків та дівчаток на основі статевої диференціації. Саме з цього часу за виховання сина відповідав, в основному, батько, а доньки – матір, що вказує на актуалізацію статево-вікового принципу в процесі інкультурації та культурної трансмісії.

У підлітковому віці починає вирізнятися роль сина – помічника батька та доньки – помічниці матері [1, с. 190].

Висновки На основі вище сказаного можемо виділити етапи трудового виховання дітей східних слов’ян.

Помічний етап трудової соціалізації починався з 2 років і тривав до 5-6 років. Важливу функцію у трудовому вихованні дитини на цьому етапі виконували зразки дитячого фольклору.

З 7-ми років починався перший етап в господарському житті дитини, він тривав до 12 років – дитина ставала активним помічником своїх батьків. Крім того, трудова орієнтація здійснювалась в ігровій діяльності дітей через відтворення та імітування, наслідування основних занять дорослих. Саме з цього часу все більше відчувається статево-віковий розподіл праці, відбувалося оволодіння жіночими і чоловічими видами праці.

З 12 до 14-ти років розпочинався другий етап трудового виховання підростаючого покоління. У цей час фіксувалась традиційність та незмінність статево-вікового принципу розподілу основних господарських обов’язків та функцій, визначався характер подальшого процесу включення хлопців та дівчат в активне життя.

Отже, на основі аналізу етнографічних джерел ХІХ століття можна дійти висновку, що основним завданням трудового виховання у східних слов’ян було залучення дітей до землеробської праці та домашніх промислів. Особливістю трудового виховання було те, що дітей не готували до майбутньої праці, а залучали до неї природно, через поступове ускладнення різних видів діяльності.

 

Література:

1.Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края / Под ред. В.В. Иванова. – Х., 1898. – Т. I. – 1012 с.

2.Заметка о малорусских “семилетних богатырях или близнецах”. Сообщил Савич А. // КС. – 1889. – № 3. – С. 733-739.

3.Савченко Ф. Родини, хрестини і похрестини / Ф.Савченко // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1926. – Вип. 1-2. – С. 78-82.

4.Ящуржинский Хр. Остатки языческих обрядов, сохранившиеся в малорусском погребении / Хр. Ящуржинский // КС. – 1890. – № 1-3. – С. 130-132.

5.Ящуржинский Хр. Поверья и обрядность родин и хрестин /Хр. Ящуржинский // КС. – 1893. – № 7. – С. 74 - 83.

 

References:

1. Zhizn i tvorchestvo ckrestjan Kharkovskoy hubernii. Ocherki po etnographii ckraya / Pod redactsyeyV.V.Ivanova. - Kh., 1898. – Т. I. – 1012 p.

2. Zametka o malorusskikh "semiletnikh bogatyryakh ili bliznetsakh". Soobshchil Savich A. // KS. – 1889. – № 3. – P. 733-739.

3. Savchencko F. Rodyny, khrestyny i pokhrestyny / F.Savchenko // Pervisne hromadyanstvo ta joho perezhytky na Ukraini. – 1926. – Vyp. 1- 2. – P. 78-82.

4.Yashchurzhynskyi Khr. Osttatki yazycheskih obryadov, sokhranivshyesya v malorusskom pohrebenii / Khr. Yashchurzhynskyi // KS. – 1890. – № 1-3. – P. 130-132.

5. Yashchurzhynskyi Khr.Poverja i obryadnost rodin i khrestin / Khr. Yashchurzhynskyi // KS. – 1893. – № 7. – Р. 74 - 83.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.