к. мистецтвознавства, Осадча О. А. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ (ХАТНЬОЇ) ІКОНИ

УДК: 75.036.2 (477) «17-20»

 

ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ (ХАТНЬОЇ) ІКОНИ

Осадча О. А., к. мистецтвознавства

Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, Україна, м. Київ

У тезах досліджуються три основні групи українських народних (хатніх) ікон за технологічними особливостями, зокрема розкриваються принципи написання ікон на склі, полотні, дереві, а також особливості виготовлення підризних народних (хатніх) ікон.

Ключові слова: народна (хатня) ікона, технологія, ікона на склі, ікона на полотні, підризна ікона.

 

Осадчая Е. А. ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ НАПИСАНИЯ УКРАИНСКОЙ НАРОДНОЙ (ДОМАШНЕЙ) ИКОНЫ/ Киевский государственный институт декоративно-прикладного искусства и дизайна имени Михаила Бойчука, Украина, Киев

В тезисах исследуются три основные группы украинских народных (домашних) икон с точки зрения их технологических особенностей, в частности раскрываются принципы написания икон на стекле, холсте, дереве, а также особенности изготовления подокладных народных (домашних) икон.

Ключевые слова: народная (домашняя) икона, технология, икона на стекле, икона на холсте, подокладная икона.

 

Osadcha О. А. MANUFACTURING FEATURES IN UKRAINIAN FOL(HOME) ICON PAINTING/ Kyiv State Mykhaylo Boychuk Institute of Art and Grafts and Design, Ukraine, Kyiv

In the text of theses, researched are three main groups of Ukrainian folk (home) icons by their manufacturing features, in particular, developed are principles of painting of icons on glass, linen, wood as well as peculiarities of production of shielded folk (home) icons.

Key words: folk (home) icon, manufacturing, icon on glass, icon on linen, shielded icon.

 

Вступ. Кожен регіон України має свої характерні технологічні прийоми написання народних (хатніх) ікон. За технологічними особливостями хатню ікону умовно можна поділити на три групи.

Технологія написання українських народних (хатніх) ікон на склі

До першої групи народних ікон належать ікони Західної України, зокрема Карпат, Прикарпаття і Західного Поділля (Гуцульщини, Буковини, Покуття, Опілля). Майже всі ікони Західного регіону малювалися на склі, також на Буковині зустрічається багато ікон на фанері, на Гуцульщині – на дереві.

Для дерев’яної основи використовували ґрунт із тонкого шару рослинного клею, для тонкого гутного скла – шар желатину для кращого з’єднання фарби з гладкою поверхнею, іноді поверхню скла покривали яєчним білком, аби надати прозорості, і малювали темперою, завдяки чому фарби набували світіння і невагомості.

До початку виготовлення фабричного листкового скла у 1816 році його виготовляли кустарним способом, а тому воно було нерівним (товщина змінювалася від 0,8 до 2 мм), а на поверхні подекуди залишалися вкраплення домішок. Зображення, виконане на такій поверхні, мало нерівномірний блиск та мерехтіння, що надавало іконі декоративного ефекту. Якщо скло було опукле, то рисунок наносили на увігнуту сторону – «слабшу», а «сильнішу» повертали до глядача [1, с. 17].

Ікона на склі малювалася після нанесення на поверхню шару желатину, який виконував роль ґрунту. Щоб нанести зображення ікони на скло, малярі підкладали під нього графічний зразок і обводили рисунок за контуром. Спочатку пензлем пастозно вимальовували внутрішні деталі композиції: риси обличчя, анатомічні особливості людського тіла, орнаменти на одязі тощо. Потім поверх деталей накладалися локальні кольори.

Аби приготувати чорнило для контуру, спочатку заварювали трохи «каруку» – столярного клею з водою, а коли «карук» повністю розчинявся, рідину літньої температури вливали до «кіндрусу» («Kienruss», нім. – сажа зі смолою), що мав вигляд порошку, та розтирали каменем на кам’яній плиті [1, с. 18]. Графічний контур зображення також наносився тушшю або темперними фарбами. Олійні фарби використовували для подальшого розпису площин ікони. Інколи до олійних фарб додавали трохи терпентину, аби вони швидше висихали. Для позолочення німбів виготовляли суміш із бронзової пудри і покосту або підклеювали на звороті фольгу («позлітку») [2].

Львівський колекціонер Іван Гречко, який особисто збирав ікони на склі, зауважував, що для образів Гуцульщини характерним є менший за розмірами формат (приблизно 40 х 50 см), ніж для образів Покуття (приблизно 50 х 55 см) [3, с. 99]. Але в основному ікони Західної України – видовжені за розмірами, з кількома сюжетами.

Деякі технологічні прийоми, які застосовували при написанні народних ікон на склі, були запозичені з техніки народної гравюри. Зокрема, характерна для гравюри тенденція умовного трактування складок одягу за допомогою вертикальних (або іншого напряму) ліній, заштрихованих чи білих площин, продовжується у малярстві на склі [4, с. 68]. На яскравий колорит ікон на склі мала вплив технологія розфарбованого дереворізу. В ілюмінуванні станкового дереворізу переважали червоні кольори (кіноварі), які у поєднанні з білим тлом паперу і чорною графікою ліній та штрихів створювали значний декоративний ефект [4, с. 69]. Безперечно, такий художній прийом є типовим і для іконопису на склі.

Технологія написання народних (хатніх) ікон на полотні

Друга група хатніх ікон – ікони Поділля. Майже всі ікони цього регіону написані олійними фарбами на домотканому полотні, зустрічаються також ікони, написані на склі. Подільська ікона на полотні вирізнялася видовженими розмірами. Ширина ікони становила понад два метри, висота – 0,60 - 0,65 м. Можливо, що майстри із виготовлення численних іконостасів, виконуючи замовлення сільських громад, і започаткували форму видовженої ікони [5, с. 49 – 50]. Малюючи олійними фарбами, малярі використовували техніку широкого живописного мазка у найосвітленіших місцях зображення.

 

Технологія написання народних (хатніх) ікон на дошці

Третя група хатніх ікон – ікони Київського і Чернігівського Полісся, Подніпров’я (Черкащина, Кіровоградщина) і Слобожанщини. Техніка написання ікон цієї групи майже не відрізняється одна від одної. Ікони цієї групи написані переважно на дереві олійними фарбами. На Черкащині багато ікон малювали на домотканому полотні. Ширина полотна визначалася можливостями верстата і була інколи надто вузькою для ікони, внаслідок чого зшивали два полотнища.

Ґрунт виготовлявся із тонкого шару рослинного клею, рідше використовувався олійно-крейдяний ґрунт. Живописна основа – «імприматура» («Imprimatura», італ. – перший шар фарби; кольорове тонування поверхні білого ґрунту полотна, яке італійські живописці практикували з XVI ст.) наносилася рідкою фарбою, на Київщині – переважно коричневого або червоного кольорів, на південно-східному Поліссі – зеленого, рідше червоного кольорів, на Чернігівщині та Черкащині – червоного кольору, на Сумщині, Полтавщині та Кіровоградщині – світло-коричневого або синьо-зеленого кольорів.

Під основні елементи орнаменту окремо робився «підмальовок», аби орнамент контрастував із тлом. Загалом «підмальовок» виконувався кольорами-антагоністами. Якщо «імприматура» була червоного кольору, «підмальовок» наносився зеленим, якщо «імприматура» – синього кольору, «підмальовок» робили жовтим і т.д. На Полтавщині, наприклад, на світло-коричневому тлі «підмальовок» наносився червоною і синьою фарбами, на синьо-зеленому тлі – червоною, рожевою, жовтою [6, с. 226].

Сільські ремісники часто самі готували олійну фарбу із сухих пігментів, доводили до дрібнотертої консистенції, розчиняли на оліфі, яку самі варили [6, с. 228]. Інколи поверхню ікон покривали розведеним клеєм або лаком. Розпис народних ікон і скринь не відрізнявся за технологією. На ікони інших регіонів, зокрема Східної України, мали значний вплив зразки російської ікони. Наприклад, ікони Слобожанщини за технікою виконання вирізняються відсутністю корпусного мазка. Тут ікона мала гладку поверхню, була написана у техніці лесування. Деякі ікони писалися переважно на левкасі.

Для народного іконопису технологія левкасу, який застосувався для ґрунтування поверхні дошки за канонічними вимогами, була надто складною та трудомісткою. Нашарування левкасу потребувало багато часу, якого у богомазів не було, адже необхідною умовою поширення народної ікони, яку писали переважно для простого народу, була її дешевизна. Народні (хатні) ікони коштували дешево, тож писати їх доводилося нашвидкуруч, аби хоч трохи заробити.

Технологія написання народної (хатньої) ікони була спрощеною, порівняно з технологією церковної ікони, де спочатку шар за шаром наносили левкас (мінімум 14 шарів), полірували його, а вже потім наносили зображення. Народні малярі ґрунтували дошку переважно тонким шаром рослинного клею без нанесення левкасу. Недотримання технології призвело до того, що більша частина ікон не збереглася до наших часів у належному стані: колір фарб потьмянів, фарба лущилася або навіть відпадала.

Для написання народних (хатніх) ікон народні ремісники використовували здебільшого дошки з вільхи, липи, сосни, рідше писали на дошках із ялини. Вільха і липа дуже зручні для обробки, адже належать до м’яких порід дерева. Поширення цих дерев на територіях Центральної та Лівобережної України теж спричинилося до широкого використання дощок для написання ікон саме із цих порід дерев [7, с. 78]. Ялину застосовували здебільшого на півночі Чернігівщини, де вона була найпоширенішою.

Народні малярі рідко переймалися тим, на якій дошці краще писати. Вони не замислювалися над тим, як ікона зберігатиметься. Щодо обробки дошки, то богомази використовували струг (дугоподібна залізна пластина з двома ручками, діаметр якої не перевищує 15 см) і рубанок. Стругом дошки обробляли переважно у XVIII столітті. При обробці стругом на поверхні дошки залишалися характерні улоговинки, які відрізнялися одна від одної глибиною і шириною залежно від сили натискування на дошку. Улоговинки, сучки, текстурний рельєф позначалися на структурі живописної основи ікони. Так, неякісно оброблена дошка свідчила про порушення однорідної будови деревини, що призводило до викривлення волокон і передчасних відшарувань фарбового шару від деревини [7, с. 79-80]. Рубанок почали використовувати аж у XIX столітті. Тому ікони, написані у XIX столітті, мали вже гладку, якісніше оброблену поверхню.

Технологія написання народних (хатніх) ікон на дошці за технологією розпису не відрізнялася від весільних скринь. Мистецтвознавець Марина Юр, досліджуючи весільні скрині, дає повний технологічний аналіз їх написання. Між хатніми іконами і весільними скринями є багато спільного не лише стосовно технології, а й стосовно використання певної колірної гами, притаманної різним регіонам України. Весільні скрині, як і хатні ікони, передавалися у спадок від покоління до покоління, зберігаючи таким чином етнонаціональні традиції.

Головну технологічну роль у написанні хатньої ікони відіграє тонка локальна пляма, яка тримає всю композицію в одній тональній гамі. Корпусні мазки переважно світлої фарби малярі наносили на випуклі поверхні ликів і постатей святих, аби передати об’єм. Цим прийомом користувалися також для того, щоб оживити живопис. Інколи малярі застосовували техніку лесування, але ця технологія живопису була характерна лише для Центральних і Східних регіонів України.

Особлива увага у динамічній кольоровій поверхні ікони зверталася на фактуру. Щодо розпису весільних скринь, то, як зазначає Марина Юр, фактурний мазок набув поширення лише на зламі XIX – XX ст. під впливом станкового живопису відповідного періоду [6, с. 227] . Можемо припустити, що імпресіоністичний мазок у народних іконах з’явився у той самий час. Корпусний мазок на іконах накладався на випуклих частинах ликів святих, на китицях одягу, на декорі, аби виділити їх на темному тлі. Малярі наносили фарбу сміливими мазками, нерівномірно, надаючи жвавого, рухливого характеру всій іконі. До речі, мальовану ікону на склі малярі теж писали широкими, хаотичними мазками, не боячись того, що колір виповзе за межі контуру. Ця техніка виконання надавала іконі динамічного і невимушеного настрою.

Технологія написання підризних народних (хатніх) ікон

Окремо варто виокремити технологічні прийоми написання підризних народних (хатніх) ікон, розповсюджених по всій території України. Визначити, до якого регіону належала та чи інша підризна ікона, досить складно, адже художньо-технологічні особливості таких ікон майже не відрізнялися. Техніка підризної ікони була досить простою. Дошку покривали алебастром, на готову поверхню наносили «імпріматуру» коричневого кольору. Голову і руки «...писали наскоро...», виділяючи лише необхідне: лик промальовували вохрою, волосся – коричневою фарбою, чорним контуром обводили риси обличчя. У спеціалізованій майстерні з оздоблення риз іконі надавали довершеності. Завдяки різнокольоровому вбранню ікона, хоч і коштувала дешево, мала вельми привабливий вигляд.

Висновки. За технологічними особливостями народну (хатню) ікону умовно можна поділити на три групи. До першої групи належать ікони Західної України, написані переважно на склі. До другої групи належать народні (хатні) ікони Поділля, написані переважно на полотні витягнутого за горизонталлю формату. Третя група народних (хатніх) ікон – ікони Київського і Чернігівського Полісся, Подніпров’я, Слобожанщини. Значна частина написана на дошках.

 

Література:

1. Народна ікона на склі: альбом / наук. ред.: М.Станкевич; [упорядник: О.Романів-Тріска]. – К.: Ін-т колекціонерства українських мистецьких пам`яток при НТШ, 2008. – 372 с.

2. Сорт рефератів – Народні промисли. Регіональні особливості розпису на склі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sort-ref.narod.ru/pageid-3354-2.html

3. Гречко І. Українські колекціонери: альбом / [упоряд. Лозинський Т.] / І. Гречко. – Львів – Київ: Ін-т колекціонерства українських мистецьких пам`яток при НТШ, 2006. – 271 с.

4. Шпак О. Народна гравюра та ікона на склі: універсальне й специфічне / Оксана Шпак // Мистецтвознавство. – 2004. – № 03. – С. 63 – 76.

5. Журунова Т. Народний іконопис Східного Поділля / Т. Журунова // Народне мистецтво. – 1998. – № 1 – 2. – С. 48 – 53.

6. Юр М.В. До проблеми колориту в українському народному розписі побутових виробів з дерева XIX – початок XХ століття / Марина Юр // Регрес і регенерація в народному мистецтві. Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарських читань / відп. ред.: М.Селівачов; Музей Івана Гончара, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, Національна Академія Наук України. – К.: Родовід, 1998. – С. 222 – 229.

7. Попова Л.М. Народная иконопись Украины XIX века: дис. кандидата искусствоведческих наук: 07.00. 12 «История искусства» / Любовь Михайловна Попова. – Ленинград, 1985. – 194 с.

 

References:

1. Narodna ikona na skli: al'bom / nauk. red.: M.Stankevych; [uporyadnyk: O.Romaniv-Triska]. – K.: In-t kolektsionerstva ukrayins'kykh mystets'kykh pam`yatok pry NTSh, 2008. – 372 s.

2. Sort referativ – Narodni promysly. Rehional'ni osoblyvosti rozpysu na skli [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: http://sort-ref.narod.ru/pageid-3354-2.html

3. Hrechko I. Ukrayins'ki kolektsionery: al'bom / [uporyad. Lozyns'kyy T.] / I. Hrechko. – L'viv – Kyyiv: In-t kolektsionerstva ukrayins'kykh mystets'kykh pam`yatok pry NTSh, 2006. – 271 s.

4. Shpak O. Narodna hravyura ta ikona na skli: universal'ne y spetsyfichne / Oksana Shpak // Mystetstvoznavstvo. – 2004. – # 03. – S. 63 – 76.

5. Zhurunova T. Narodnyy ikonopys Skhidnoho Podillya / T. Zhurunova // Narodne mystetstvo. – 1998. – # 1 – 2. – S. 48 – 53.

6. Yur M.V. Do problemy kolorytu v ukrayins'komu narodnomu rozpysi pobutovykh vyrobiv z dereva XIX – pochatok XKh stolittya / Maryna Yur // Rehres i reheneratsiya v narodnomu mystetstvi. Kolektyvne doslidzhennya za materialamy Tretikh Honchars'kykh chytan' / vidp. red.: M.Selivachov; Muzey Ivana Honchara, In-t mystetstvoznavstva, fol'klorystyky ta etnolohiyi im. M. Ryl's'koho, Natsional'na Akademiya Nauk Ukrayiny. – K.: Rodovid, 1998. – S. 222 – 229.

7. Popova L.M. Narodnaya ykonopys' Ukraynы XIX veka: dys. kandydata yskusstvovedcheskykh nauk: 07.00. 12 «Ystoryya yskusstva» / Lyubov' Mykhaylovna Popova. – Lenynhrad, 1985. – 194 s.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.